Що скаже той, кого нема?
Запитання летить в життя,
Хоч вже говорить сивина,
А тут запалу вогні,
І час пише свої пісні.
Є там веселі, є й сумні
Яки то правди голодні.
На жаль, вони нині не модні.
Інша мелодія б’є сьогодні,
Яку висловлює наркотик.
Глянь, душу нищить його дотик.
Ця неспроможна, щоб боротись,
Мов камінь падає на дно.
А там горівка, там вино
Почнуть грішне тіло колоти.
Лиш одиниці стають проти
Наслідків того, що настане.
Їхня молодість не зів’яне
І хоч вона, як кожна, скрита,
Все ж в неї очі, є теж вуха.
Вона далека від стакана,
Вона спрямована на духа.
Читає, думає розбита,
Бо на книжки не є глуха
В обіймах нинішнього світа,
Де слово дарує блоха,
Яка кусати знає скрито
Хоча дзвинчить неначе муха.
Чому, не знаю так є нині?
Чому дарують гріх дитині,
Який гуде мов рик корови
На доріжках рідної мови?
Вплетене в гріх плюгаве слово
Молодих нищить, як омана.
Здоровим воно як полова.
Для хворих духом - це пошана
І хоч вона щоденно п’яна
Не лиш від вечора до рана,
Бо в голодних на думці many
І хоч це думка нездорова
Таких без досвіду не ранить
Вони підуть, підуть в незнане.
На жаль це світова хвороба
Яка міняє чесним моду
Ефір приніс її з заходу
Де вже давно вела до гроба.
02.10.2008р.
| 
та
у Вас 
0
