Перепрошую вас браття

За те, що вас не покохали.

За все минуле, за прокляття,

Коли народ наш зневажали.

Тоді ми стояли

Під небом осіннім

Дощі нам співали

Про сльози родинні

А  ми не боялись

Ні завтра ні вчора

Спішитися

Миритися

Бо час скоро минає

Є святиня! Є святиня!

Це людей наших княгиня.

Ось, хтось гривню взяв у руку

І почав її душити.

А вона дитячим звуком:

- Я своя. Я хочу жити!

Що  скаже  той, кого нема?

Запитання летить в життя,

Хоч  вже говорить сивина,

А тут  ще запалу вогні,

Хай звучить між нами...

Години лишаю.

Не стежу за ними,

Не плачу. Співаю.

Вони пішли з димом.

Ти заговорив сльозами мами

Тебе почули й зрозуміли

Знають що ти мовчав роками

Своє сказати не мав сили

Життя триває. Час говорить

Величчю Того, Котрий творить.

Глянь, як  осені краса чарує.

Її  нам Геній щедро  дарує.

Вітри правди наш край оминають

Тепло волі не гріє дітей

Брат з за межі профітами грає

Не тим шляхом  веде нас Мойсей ...

Мої слова весь час малі

І важко їм літати

Важко  відбитись від землі

дорогою щастя іде

невидиме тихе

до кого воно зайде

з сувенірів міхом ...

пишуть нам

що десь там

хтось є сам

серед драм

і мовчки співає

Хотів би від серця сказати

Думку, про НАШЕ Я сьогодні.

Чую душі мовчазний спів

Чую як життя грає

Правдою Божих колосків

Які людей спасають

Тілом

Вміло

Кров пливе...