Дехто вважає,що завдання написати ювілейний нарис, зарисовку чи навіть
фототекстівку про якусь людину не є для журналіста занадто обтяжливим.
Описав життєвий шлях ювіляра, назвав позитивні риси характеру, розповів
про добрі діла і помисли, побажав всього найкращого в подальшій
діяльності - і, вважай, стаття готова…
Але насправді це не
зовсім так. Зараз не тільки нариси, присвячені окремим ювілярам, а
просто позитивний відгук про людину, надрукований в газеті, викликає
інколи неоднозначну реакцію. Одні висловлюють своє негативне
ставлення до написаного при зустрічах, інші телефонують: "І кого ж ото
ви в газеті надрукували? Та у неї (чи у нього) такий сварливий характер!
А з скількома людьми він (вона) перелаялися! І в сім`ї у них не все
ідеально. А отой скнара, той бюрократ, а той розпусник, той гультяй… А
ви про них в газеті пишете." Про подібні ситуації доводиться чути
від колег, траплялись вони і в мій творчій практиці... ...
Якось ми готувалися до концерту, і не хватало пісні на тему: Бережи те що маєш. Так зародився сюжет вірша-пісні Зірка. Слова ми поклали на музику Наталі Май. І те, що у нас вийшло, можна послухати ось за цією адресою. Співає мій Син. Женя Лотоцький. http://www.liveinternet.ru/users/otec_leonid/post149746246/.
сторінка: Вірш-пісня
| АВТОР ТВОРУ:
Раїса Лотоцька
Народилась у 1963році в Почаєві Кременецького району Тернопільської області. Одружена. Виховуємо шестеро дітей. Зараз живу у Миколаївській обл. віршувати люблю з шкільних років. Представляю вашій увазі вірш запрошення. написала я його з сином днів 10 тому. В школі завдали таке домашнє завдання.
Жебрацький презент
Скільки раз зарікаєшся не приймати ніяких дарунків
від жебраків, хоч як би вони цього не наполягали і не клялися, що
просто хочуть віддячити за вашу доброту. Але одного разу таки змушений
був взяти жебрацький гостинець при досить незвичайних обставинах. Це
трапилось, коли знайома жінка – жебрачка зайшла до квартири з гускою
в руках, а вслід за нею... ....
Короткі миттєвості щастя
Все частіше ловиш себе на думці, що щасливі моменти в нашому
повсякденному житті - то лише швидкоплинна миттєвість, про яку з тихим
смутком згадуватимеш в майбутньому. Ця прописна істина пригадалась
чудовим осіннім ранком, коли побачив коня, який пасся на моріжку біля
ставу і подумав: як давно не милувалась душа отаким спокоєм , затишком і
благодаттю... ...
Перша пречиста того літа
випадала на понеділок, тож чоловічий гурт, який зібрався напередодні в
Закопаївці біля самогонної «точки» Михайла Волопаса жваво обговорював
актуальну проблему: чи працюватимуть люди того дня, чи ні. Половина
запевняла, що більшість таки працюватимуть. бо на полях і городах ще
стільки збіжжя незібраного – впоратись би скоріш до осінніх дощів. Щодо
порушення православних канонів, то приводився традиційний в таких випадках аргумент: такий гріх, як праця в святковий день, Бог
завжди простить. А свят державних і релігійних за рік скоро вже буде
більше, ніж робочих днів. Інша ж половина, навпаки доводила, що один
день нічого не вирішує, і не варто гнівити всевишнього, який уже й так
достатньо наслав кари небесної на їхнє село, вірніше на те, що від нього
зосталось: вісімнадцять хат, які зажурено пригорнулись одна до одної
біля лісосмуги.
Безперспективна Закопаївка вже давно жила за своїми законами, які
часто не співпадали ні з законами загальносуспільними, ні з
божественними. Не було у жителів одностайності і щодо назви свого села... ...
Я, можливо, був би іншим, Якщо б не обійми тиші, Що ріднішою за тебе стала. Я, можливо, був би кращим, Якщо б не потрапив в пащу Звіра, створеного з болю й страху.
Невдалим був постріл. Та влуч, влуч вже у серце! Й сиди в ньому, доки слова не зіллються у крик. Отрути підлий в недоторкане чисте озерце І місяць перегорни на незвіданий бік.
Справжнє ім'я - Павловська Дар'яна, народилася і проживаю у Миколаєві. Вчуся у ЧДУ ім. П. Могили на факультеті компьютерних технологій. Живу музикою, займаюся вокалом, гітарою та клавішними. Захоплююсь грою зі словами.
Гра словами, сірий сумнів між рядків… Чи нам вистачить яскравих кольорів Щоб змінити свій шматок цього життя?
Як чекати, забуваючи про страх? Ми майбутнє не побачимо у снах, А в минуле не знайдемо вороття...
Перша пречиста того літа
випадала на понеділок, тож чоловічий гурт, який зібрався напередодні в
Закопаївці біля самогонної «точки» Михайла Волопаса жваво обговорював
актуальну проблему: чи працюватимуть люди того дня, чи ні. Половина
запевняла, що більшість таки працюватимуть. бо на полях і городах ще
стільки збіжжя незібраного – впоратись би скоріш до осінніх дощів. Щодо
порушення православних канонів, то приводився традиційний в таких випадках аргумент: такий гріх, як праця в святковий день, Бог
завжди простить. А свят державних і релігійних за рік скоро вже буде
більше, ніж робочих днів. Інша ж половина, навпаки доводила, що один
день нічого не вирішує, і не варто гнівити всевишнього, який уже й так
достатньо наслав кари небесної на їхнє село, вірніше на те, що від нього
зосталось: вісімнадцять хат, які зажурено пригорнулись одна до одної
біля лісосмуги.
