Баштанка

Моя Баштанка

Баштанка просльозилася дощем,

Обмокли вулиці, забувши парасольки,

І вікна, що обплетені плющем,

Зросились, як лимона дольки.

За склом пробігли крапельки останні,

У них відбився промінь сонця,

Достигли швидко абрикоси ранні

І спілим боком заглядають у віконця.

Заквітли ніжністю троянди цвіт,

Червоний , немов жар і як кохання,

легкий, мов птиці сонця переліт,

жагучий, мов палкі бажання.

У цім краю дитинство смаглочоле

Зустрілося і засвітилось вмить

І полум’ям яскравим ,наче воля,

Раз спалахне і назавжди згорить.