Друкуються твори поетів, які не надіслали автору сайту біографічну довідку і зв'язок з ними втратився. Також можуть міститись твори, авторство яких не визначено.Якщо хтось знає біографію цих поетів або як з ними зв'язатись - пишіть у коментарях.
Біля струмка ошуканих надій З’явись до мене в образі жар-птиці, Ласкавим словом душу обігрій, Нехай довкола радість заіскриться. Дарма, що річка мрій пересиха Й на місці тім з’являється болото. Недоля вирішила так лиха, Посуху кляту мрію побороти. Тебе чекаю в морі сподівань, Його зсушити, мабуть, вже не вдасться. Мій вутлий човник, спробуй, зааркань – Дізнаєшся, що то за штука – щастя.
Ігор Едуардович Лисий народився 14 травня 1967 року в селі Підлипному
Конотопського району, де мешкає й сьогодні. Закінчив Підлипненську
середню школу та Сумський державний педагогічний інститут
ім.А.С.Макаренка. Здобувши вищу освіту, викладав
історію у школах № 4 та № 9 м.Конотопа, керував краєзнавчим гуртком
міської станції юних туристів. З березня 2006 р. працює кореспондентом
міської громадсько-політичної газети “Конотопський край”. У вільний час займається
літературною та краєзнавчою діяльністю. Член обласного літературного
об’єднання. Лауреат кількох літературних та літературно-музичних
конкурсів. Його вірші, оповідання, гумористичні мініатюри друкувались у
місцевій, обласній та центральній періодиці, а також колективних
збірниках, звучали по обласному та національному радіо. Автор кількох
пісень на власні твори та вірші конотопських поетів....
В минулому році я отримав кілька цікавих
листів від користувача сайту, поета, Валерія Цимбалюка. Перші листи
містили запитання щодо розміщення його творчості на сайті, але останній
перевершив усі раніше отримані.
Тож для того, щоби зняти усі питання, я вирішив написати
відкритого листа пану Валерію. Можливо моя відповідь допоможе нашим
користувачам, які спочатку за власним бажанням розміщують твори, а
потім з невідомих, а іноді і відомих причин (але це не є виправданням грубощів і хамського відношення до будь-кого з відвідувачів сайту) починають вести себе непристойно.
Ось, 29 листопада було отримано першого листа з таким проханням:
Я Кобюк Юлія, народилась та живу в місті Києві, навчаюсь в Харчовому
університеті. Зовсім не сподівано відкрила для себе уміння писати
вірші. І дуже хочу поділитись з вами.
Поглянь у небо, там зірки
Сьогодні наче вогняні
І світять не стихають
Мов дивляться вони
Що лежимо ми у траві
Ти не гляди на мене так
Бо смуток ти в очах побачиш
А подивись у небо ти
У глибину його краси
А в мене в голові думки
Ось ранок вже, світать почне
А ми ще тут, не в силі, це сприйнять.
О, як прекрасно чути знов
Твій подих стомлений коханням
Десь там за полем, за селом
Гуляє молодь до світанку
Дівки розчесуючи коси
Пісні співають у гайку
І соловейко, теж співає
Мов знає пісню ту! ...
Мене звати Камінська Вероніка Станіславівна. Я
навчаюсь в одинадцятому класі Київсько гімназії 287. З дитинства
цікавилась украінською поезією та завжди мріяла друкувати власні вірші.
Я втомивсь від доріг,
Що одвіку лягають під ноги.
Я втомивсь від людей,
Що за гроші стають на коліна.
Я не хочу багатств –
Сто разів хай я буду убогий,
Моя совість – це Бог
І я є повноцінна людина.
Я не вірю тому,
Хто говорить, що він патріот –
Мене нудить від цього
Фальшивого патріотизму.
Я страждаю, коли
Зневажають вкраїнський народ
І ридаю, коли
На шматки розривають Вітчизну.
Я вклоняюсь тому,
Хто за волю готовий на все,
Хто шанує народ
І любить свою Україну,
Хто в бою за добро
Жовто-сині знамена несе
І готовий померти
На благо своєї країни!
Бик Олександр Миколайович. Народився в смт Сосниця на Чернігівщині. Зараз студент філологічного факультету Глухівського державного педагогічного університету
***
Мої уявлення – химерні,
Моє життя – шматок стихії,
Мої брати – кати і вбивці,
А сестри – шльондри і повії.
Я сам запроданець і грішник,
Мої слова – у серці болі.
Мій Бог панує не на небі,
А потопає в алкоголі.
Йду по життю, мов по канату,
В душі лиш пустка і свавілля.
В мені страшний вогонь палає,
Ім’я якому – „божевілля”.
Вовчисько мовив: маю звичку: Щодня я пастиму травичку Й солому жертиму оцю, Та не зачеплю більш вівцю; М'ясця не їстиму ні грама... ...Була то виборча програма.
УРЯДОВА БАЙКА
Аж воза стряс старезного — Так Рак назад дав ходу; Шнурками обперезана, Все рвалась Щука в воду.
Гамселить Лебідь крилами, Що аж здійнялась буря... Всіма працює силами Коаліційний уряд!
ОБМЕЖЕННЯ СВОБОДИ
Раз Лиса, що в село проник, Ми не впустили у курник; То він кричав за гори й воду, Що в нас обмежують свободу.
сторінка: Вірш-усмішка
| АВТОР ТВОРУ:
Голинський Роман
Уривки з книги запорізького журналіста Пилипа
Юрика "Тільки Сталін на стіні! Фольклор епохи соціалізму та будівництва
комунізму", виданої в друкарні Запорізького об'єднання "Просвіта" в 2003 році.
Важно
відносити цю народну творчість до розділу "Кумедії" з огляду на її
сумне підгрунтя. Гумор та дотепність завжди були притаманними нашому
народові й допомагали в скрутні часи.
Хотіла б стати зіркою, І в зорепаді Упасти у траву До твоїх ніг, Бо люди зорям Завжди раді І ти не виняток – Встояти би Не зміг. Хотіла б стати вітром. Щоб спокійно Тебе одним лиш Подихом знайти. Я хочу бути вітром, Щоби вільно З тобою поруч По життю іти. Або землею стати, Щоби завжди Твій дотик Відчувати на собі, І він для мене Став би справжнім, А не примарним Як тепер у сні
Я, Маціпура Надія Іванівна, народилась 2 жовтня 1985 року в селі Дружне Калинівського району Вінницької області. Закінчила місцеву школу. В 2005 році закінчила Вінницький кооперативний коледж економіки права. В теперішній час проживаю в Вінниці. Люблю життя у всіх його проявах, і не уявляю себе без творчості.
В мені одній півсотні особистостей. За вік не розібратися в мені. Є сірість тут із безліччю барвистостей, А справжнє „Я” десь там, на дні З скуйовдженим волоссям геть розгублена... Думок немає. Лиш шеренга слів. Стараюсь відшукати мрію згублену У темряві із тисячі вітрів. Не можу бути більше я дволикою. Заплуталась у хаосі думок... Пухнаста кішка теж буває дикою... А час життя спливає як пісок.
I
Проклятий, збуджений громами,
Підвівся, встав з землі
Й зайскреготав голодними зубами
В гнилій, кривавій млі.
І він пішов, нестриманий, полями
До міст, до сіл, до хуторів,
Він нападав на все без тями -
І все без тями гриз і їв.
Він розривав бика руками,
Вівцю, як хліба шмат, ковтав,
Дітей малих з'їдав з кістками,
Не обминав дерев і трав.
Все з'їв. Тікати - не спаслися:
Догнав у горах, у лісах,
А тих, що в муках розп'ялися,
Він з'їв, голодний, на хрестах.
І враз самий лишився у пустелі,
Всміхнувсь, зітхнув, на гору зліз
І написав огнем на скелі:
"Хліб, мир і воля - наш девіз".
"Народився 18 березня 1992р на Львівщині. Від народження не змінюю місце проживання, живу з батьками, дідусем і бабусею, на даний момент навчаюсь в школі. Рік тому запав на одну дівчину, від тоді пишу віші :) ріст під 2м, вага 80кг, довгувате чорне волосся.
Я Кобюк Юлія, народилась та живу в місті Києві, навчаюсь в Харчовому
університеті. Зовсім не сподівано відкрила для себе уміння писати
вірші. І дуже хочу поділитись з вами.
