Світ любить без розсудливих, вбачаючи в них геніальність, талант, обдарованість і чим більше в людині цього абсурду, тим більше до нього уваги і поклоніння.

Кожна людина є духовною, адже в кожного є дух, вона не може жити без Духу Божого, як риба без води, і не важливо втілена вона або без тіла.

Коли люди збираються разом, то за не обережним словом, люди починають осуджувати, так як наші слова мають енергетичну силу то в цей момент йдуть стріли на цього чоловіка, і вданий момент від тих стріл його схопить серце, або голова заболить, а то може спотикнутись, або попасти під машину.

Коли людина находиться у владі гріха вона проходить три степені :

1 - коли їй соромно перед Богом і людьми, вона усвідомлює що грішить, і часом противиться, і докоряє себе але знов падає.

2 - коли сором перед Богом загублений, але соромиться перед людьми.

3 - коли вона не соромиться вже людей і Бога, виправдовує свій гріх, і хвалиться ним як прояв героїзму.

Всі ми народжуємось духовно сліпими, ми бачимо тільки фізичний світ, який нас приваблює, але духовні очі відкриваються лиш з часом, коли ми починаємо розуміти, що є зло, а що є добро.

Боротьба полягає в збереження духа божого в собі, який укріпляє душу і береже її від пагубних міркувань. Пагубні міркування виснажують сили душі і душа робиться слабкою,в’ялою,що приводять до хвороб душевних і тілесних.

Людина сама себе змінити не може, потрібен аналітичний стан. Бачення своєї немочі і своїх гріхів через вчення старців, є основним шляхом пізнання самого себе. Через пізнання самого себе ми пізнаємо Бога.