| Їх двоє – вона і потріпаний ґаджет,
Їх двоє – вона і товариш facebook.
І їй все одно, що подумають, скажуть,
І пост за постом вилітають з-під рук.
Не для видання у твердій палітурі,
Для нас, для таких, як вона, абощо…
Писала про дім, про відсутність культури,
Про долю, любов, та ще мало про що?
Писала про те, що в душі наболіло,
Писала, допоки запал ще не зник,
А люди читали і тихо балділи:
Як влучно, як чітко, так, ніби про них!
А роки біжать, і чому тут радіти?
Ще пару десятків, й минеться життя.
Якось непомітно так виросли діти,
Якось притупились старі почуття.
Назовні лише каламбури й приколи.
Хоч сльози частенько текли від образ,
Вони не дізнаються цього ніколи,
Вона просто супер, вогонь, вищий клас!
За шибкою темно, і кави не стало,
Сиділа на кухні, палила свічу.
Свіча догоріла, в подушку ридала
Тихесенько так, щоб ніхто не почув.
Раніше жінки вишивали на п’яльцях,
Та зараз не те, бо часи вже не ці…
Світився екран, виникали з-під пальців
Слова, що легенько торкались душі.
| 
та
у Вас 
0
