Вона і facebook…

Їх двоє – вона і товариш facebook.

І їй все одно, що подумають, скажуть,

І пост за постом вилітають з-під рук.

Не для видання у твердій палітурі,

 Для нас, для таких, як вона, абощо…

Писала про дім, про відсутність культури,

Про долю, любов, та ще мало про що?

Писала про те, що в душі наболіло,

Писала, допоки запал ще не зник,

А люди читали і тихо балділи:

Як влучно, як чітко, так, ніби про них!

А роки біжать, і чому тут радіти?

Ще пару десятків, й минеться життя.

Якось непомітно так виросли діти,

Якось притупились старі почуття.

Назовні лише каламбури й приколи.

Хоч сльози частенько текли від образ,

Вони не дізнаються цього ніколи,

Вона просто супер, вогонь, вищий клас!

За шибкою темно, і кави не стало,

Сиділа на кухні, палила свічу.

Свіча догоріла, в подушку ридала

Тихесенько так, щоб ніхто не почув.

Раніше жінки вишивали на п’яльцях,
Та зараз не те, бо часи вже не ці…

Світився екран, виникали з-під пальців

Слова, що легенько торкались душі.