Новорічне

Не те, мій Боже. Всі слова не ті,

Зриваються із язика із тріском,

Як кольоровий розсип конфетті.

Моє дитинство – як стара валізка,

Десь на горищі пам’яті чаїться –

І шкода викидати, і громíздка.

Я забуваю вулиці і лиця,

І пам’ять – як старий затертий запис,

Чи звук поганий, чи напів насниться .

Я пам’ятаю смак святкових трапез:

Цукерки. Мандарини. Лимонад.

І «З Новим Роком!» кривуватий напис.

Це я писала – з маминих помад.

***

Не те щоб все змінилося – деталі:

В останню мить вбігаю з електрички,

Летять в куток пальто і рукавички –

Мене чекали. Решта – це дрібнички.

Я повернулась. Можна жити далі.

***

Отаке повертання щороку до своїх основ –

Я закінчила коло. Я скоро почну його знов.

***

Уроборос все ближче до свого хвоста.

Скоро буде шампанське і будуть куранти.

Через сотні років у старі фоліанти

Увійдуть наші свята і наші міста.

І напишуть: вони прикрашали голкові –

Ніби символ… Ну, вічність – це надто банально.

Ну, напишем – цей символ був дуже сакральний.

І додати: ці дані, мабуть, помилкові.

Або цей ритуал – загадати бажання

За дванадцять ударів – і випити, з’їсти.

Наші предки були з чудернацького тіста,

Часто вірили в магію чисел, гадання.

І при цьому були - через раз – атеїсти.

А опісля у них починались вертепи.

Цей «вертеп» – це предмет багатьох дисертацій,

Не один науковець попросить дотацій

На теорії типів, і рухів-ротацій,

На «поліський підвид і гібрид лісостепу».

*

Може, все буде так – із досліджень щось вийде путяще:

Ми згори посміємось із їхніх об’ємних томів.

Ми прожили цей рік – кожен так, як хотів чи зумів.

А наступний, можливо, удасться нам трішечки краще.