Дівча пішло собі і зникла квітка,

Пішла за нею безвольно і сіянь,

Хай буде вічний Бог у них за свідка,

Буде в хлопців ще їх квіточка кохань.

Верхи гнилі сидять і нудять,

В кут забились міченим гуртком.

Будуть плакать, ох плакать будуть,

Коли юрби підуть з молотком.

Дрімайте люди в затишку мені,

Чвари, зойки й крики не здіймайте,

Ніч - Матінка владує на землі,

Снам і мріям жити не мішайте.

ЯК ТЕБЕ ІЩЕ НАЗВАТЬ 

Ти богом звешся, чи просто ним здаєшся,

Ходиш ситий, ти без скорботи навіть.

Без дбання й шаноби на голодних дмешся,

Бо розум твій в чужу ридань не явить.

Ти плетун, злодій, як тебе іще назвать,

Зморами обтяжив, ти нас безміру,

Злодіянь свою, нам ти вирішив роздать,

Як творець, мудрець од грішного миру.

Люд тебе питає! гнівно й величаво.

Розкажи куди мандруєш ворон наш?

Зло таке творити, чи ти маєш право,

Тож лети, ти краще - вороне од нас.

 І горді ми, що духом не упали,

Коли були в бездушному одчаї,

Коли ми, лірою і словом звали ,

Оту пісень, що славу величає

 Цвіте калина сяє знов одважно, 

На радість нам квітом посміхається

І пісня наша з нею небосяжна,

Від сердець до божества торкається.