Я колись тобі подобалась. Може, навіть любив мене ти. Та скотилося сонце за обрій, Захопивши кохання в тенета. А світанків уже промайнуло... Та ні слова більш не сказавши, Все найкраще, що в мене було, Із тобою пішло назавжди. Але до сих пір пам’ятаю Твої сильні та ніжні руки, І від серця слова зізнАння, І палкі твої поцілунки. Я колись тобі подобалась. Може, навіть кохав мене ти. За своїм коханням, за обрій У твої я лечу тенета!
А ти пам’ятаєш той вечір,
Умитий травневим дощем?
Десь там соловейко щебече,
Колише бузковим кущем…
Тоді, коли ти серед ночі
У темінь за рогом зникав,
Намисто сльозинок дівочих,
Мій досвід жіночий, низав...
У спогади рину щоразу -
Твій голос у трубці звучить,
Та в серці ще маєш образу,
Не можеш її відпустить...
Квітка шипшини в автобус зайшла, квітка шипшини ще не поспіша, стигне, ще сходить з губ пурпур, іще чує плече зустріч з його плечем. Ліній кросворди і гамірність пар здійснюють перше затягнуте па. Квітці шипшини в далеке вино втрапило сонце. Розкрито вікно. А їй не треба діставати той милий образ винуватий. А їй не личило б пускати у лунку Місяця сльозу. Навіщо треба при сторонніх вдивлятись в зміни на долоні? А їй не треба зараз змін. Її чекатиме лиш він. Їй не потрібно ще і ще колекціонувати не. Автобус рушив, щоби знову долати відстанню умови. Нізвідки рушив і внікуди. Дорога нетривкою буде, летітимуть розкрито вікна, а в них вдивлятиметься квітка так пильно, як раніш ніколи.
