Повільно пахуче з ним видиво встало,

На трави зелені - осіло, вернулось.

Галяву в ромашках для палу обрало,

Коханням засяло і в роси вгорнулось.

Якщо в нас вціліє, хоч слово одне,

Постане, воскресне й пошану знайде.

Не знище вимову, а в душу верне

І пісню рідненьку для серця складе.

Вийду з хати - це літня гроза!

Дівча пішло собі і зникла квітка,

Пішла за нею безвольно і сіянь,

Хай буде вічний Бог у них за свідка,

Буде в хлопців ще їх квіточка кохань.

Верхи гнилі сидять і нудять,

В кут забились міченим гуртком.

Будуть плакать, ох плакать будуть,

Коли юрби підуть з молотком.