Де світ? Де я?
Здіймаючи у гору руки,
Дивлюсь у небо, у світи.
Думки не в силі зупинити,
Спроквола рухаюсь туди,
Де небо розгорнуло простір,
Відкрило очі, і в душі,
Здійняло бурю спогадів пророчих.

Я йду туди де брак журби
І протиріччя сновидіння.
Та нині біль скував відродження душі,
І марно, марно намагаюсь
Я натовп розтопити,
Штовхаю перехожих, не зважаю,
На гамір, крики, сміх...
Я поспішаю. Біжу. Втікаю.
Від себе і від свого краю.
Та не покину душу... Знаю.

І далі так стовбичу посеред прокльонів,
Руки в небо підіймаю,
Ні, не світи нові шукаю,
А себе в тому світі... колись таки знайду.
Ніхто тоді не скаже,
Що марно час вбиваю,
І від всього втікаю.

23.05.1999

Із вітром я б на полонині,
Та піснею ходив щодня,
А нині...
Не можу я забути того дня
Проклятого у відчаї...
Чому?..

Чому я маю пам'ятати
Час ночі, блиск зірок
І знати,
Що не позбудусь цих думок
Та закривавленої серця рани...

29.12.1998

    Істина.

    
    Вода мерзенного тупіння

    Остання послуга в живіт

    Доб'є як молот зубожіння,

    Конати у похміллі кращий вік,

    А потім розглядати свій політ

    

    Цибатим отупілим оком риби...

    Естетика заблудлих...

    

    Знівечений  тоді для тебе світ,

    Лежатимеш загорнутий в пустий сувій

    Облудних дій, мерзенних мрій...

Крок за кроком ступаю у прірву
В темні хащі на ймення життя.
Та їм назва одна - небуття.
Там є лігво зміїних родів
І зчорнілі, примарні відбитки
Не людей... а рабів.
Язики майже всі там роздвоєні
У крові безвинних,
Роз'ятрюють рани незгоєні.

Це не життя.

Але та мізерна приблуда в буття
Не зіпсує картину
Відчайдушного болю і страждання за правду.
І мою. Незбагненну і вічну,
Душу мою...