|
|
В розділі матеріялів: 1101
Показано матеріялів: 1061-1080 |
Сторінки: « 1 2 ... 52 53 54 55 56 » |
|
Твоя душа мігрувала в інше тіло?
|
Щось трішки про
себе...
Я, Кузьмич
Світлана Володимирівна, народилась 26 лютого 1988 року, в дуже древньому і
величному місті Володимирі-Волинському, що на Волині.
З дитинства була дуже спокійна і тиха
дівчинка. Дуже любила ( і зараз також люблю) співати. Писати почала
зовсім несподівано. Період, напевно, такий настав.
На даний момент
навчаюсь у Волинському національному університеті
ім. Лесі Українки, на математичному факультеті.
Мій девіз в
житті: «Земля кругла і рано чи пізно спрацьовує закон Бумеранга!»
|
|
Цей світ – кіно? Ти режисер?
Квитки пороздавав вже на прем’єру…
|
|
як патока на пальцях і рафінад на денці чашки...
|
|
Головне, щоб нитки шовкові))
|
|
А в коробці вогко, холодно і темно...
|
|
Боляче, коли люди міняються..........
|
|
«Буває, що й вершник без голови
мріє про шапку Мономаха»
В. Чемерис
| сторінка: Байка
| АВТОР ТВОРУ:
Svitlana Lavrenchuk
|
|
ОПУБЛІКУВАВ:
maja
|
Дата: 28.09.2007
|
|
Зміст:
Не мучся, Лукашу. Загублена Доля твоя...
Я думала, що гілкою була...
Це — місяць, мов начищена труба...
Пробачте мені, я біль ваш прийняти не можу...
Розтривожений травнем романтик-бузок!..
Десь тут дорога була...
(уривок)
Розтривожений травнем романтик-бузок!
Будь мужчиною — і подаруй хоч разок
Свою вишиту хрестиком гілку.
Як давно дарували мені просто так,
Без причин — роковин, без врочистих відзнак
Просто квіти, на честь понеділка...
|
|
Слова до нас по-різному приходять, —
По-різному і ми йдемо до них,
То ринуть, як весняне повноводдя,
То закружляють, ніби перший сніг...
|
|
Вже від холоду дрижать
Ранки росяні.
Опустіла сіножать —
Трави скошені.
Чорне пасмо вдалині —
Поле зоране...
|
|
Ти не картай мене за необачність,
За недоречне слово не суди.
Заглянь в моїх очей словник тлумачний —
Не стрінеш там ні буковки вражди.
Ні оклику над власними ділами,
Ні заздрісних трьохкрапельних «шу-шу»...
Бувають зриви і болючі злами,
А підлістю ніколи не грішу...
|
Як хочеш побачити людство — іди на вокзал.
Іди
на той
зашморг доріг, на заплутаний вузол,
Який сам лукавий колись зав'язав
В насмішку над людством...
|
|
Бідо моя, моя бідочко рідна,
Як горло стиснеш так, що й не дихну,
Як затуманиш очі до невидна, —
Не накидай на серце пелену.
Хай бачить, незатулене і зриме,
Дорогу і сутулості людські...
О тій порі
чужа біда ітиме,
Підошви обриватиме слизькі...
|
Роботи стільки — не поспіти зроду,
Тут вистачило б
сил на головне.
Та до усього — клаптичок городу
Щораз за руки смикає мене...
|
|
Молода Україно, село полюби!
І поліське моє, і далеке гірське,
Степове-вітрове —
однаково гірке...
Полюби так, як любиш пахучі хліби.
Полюби!
Некрасиве, обдерте, несміле в речах.
Закріпачені руки, впокірлива лямка...
Ти ж сама, Україно, спрадавна —
селянка,
Ти — з родини в'язальниці і орача.
Виручай!
|
|
... Неждано спалахне із-під кресал,
А як з глибин проступить таїна,
Душа уже не буде кам'яна.
Хоча нічого мертвого нема,
Та навкруги каміння — тьма і тьма...
|
Навіяно славнозвісною історією про двох закоханих вбивць і музикою
splin_-_bonni_i_klayd_[www_MP3shek_net]
|
|
Вчора, сьогодні, завтра...
|
Публікую прозовий твір Гуркіної Наталії Анатолівни. 
Свої твори пані Наталя надіслала близько місяця назад. Я через брак часу так і не створив для неї персональну сторінку на головному сайті. Тож поки публікую кілька її творів, щоб вам було цікаво переглянути її майбітню поетичну сторінку.
До Вашої уваги перший її твір, до речі прозовий, який має назву "Ми-жінки!"
|
"ТОП++"
-
до творів:
найбільше оцінок, відвідувань, коментарів;
- до користувачів: кількість
публікацій, рівень "довіри", нагороди...
|
|
