|
|
В розділі матеріялів: 1111
Показано матеріялів: 1061-1080 |
Сторінки: « 1 2 ... 52 53 54 55 56 » |
Мовчання істерично плаче, ефектно шморгає у такт, ти по-англійськи йдеш. Це, звісно, значить - в театрі нашім черговий антракт. Ну що ж, іди - опуститься завіса, замовкне врешті стомлений суфлер, не вийде грати роль розніжена актриса, не вибухне від оплесків партер. Авжеж, іди. Зусиллям скину маску, і міміка, колись закована у гіпс, розмокне, й глиною заплаче, розчулений до сліз, протагоніст.
|
Різко коліном у асфальт розпечений, тримаючи пальцями пульс у скронях, нанизуючи на вії червоні кола- очі, стомились сонцем. Густота стає небезпечною- 1000 промілле, абсолютна тиша вивертає легені, Тепер, врешті-решт, навчусь дихати. То знову було дежавю.
|
 Жанні 10 років. Вірші та казки надсилались до міського рівня республіканського конкурсу "Розкрилля душі" (2006р). Жаннина казка "Вишнева планета" зайняла 3 місце міського рівня цього конкурсу.
На фото: Жанна з вчителем української мови Комашко Оксаною Семенівною.
========>
|
|
Вона не вірила в любов.
Жила так як усі...
Переживала щастя й горе знов і знов,
Та дуже рідко чули її сміх.
Ні, не плакала вона,
Лише самотньою була в юрбі,
Але в житті настала новизна
І зник враз її сум і біль.
Вона побачила його...
Розумного, красивого і молодого.
І хоч не розуміла ще всього,
Крім нього не хотіла вже нікого.
Їх погляди зустрілись...
Наче блискавка між ними пролетіла.
Ця мить немовби зупинилась,
А вона десь зникнути хотіла.
Бо він до неї йшов повільно,
Всміхаючись красиво - наче бог.
Можливо, це все навіть дивно,
Та вони залишились удвох.
Разом увечері гуляли,
Милуючись заходом сонця злотого
І довго-довго розмовляли,
Не помічаючи навколо вже нічого.
Для неї це була неначе казка,
Яку читала мама перед сном,
Та скинув він красиву маску
Тоді, коли йшов дощ за її вікном.
Скінчилася любов...
Зостався сум і біль на серці
Вона сама залишилася знов,
Та в серце не закрила дверці.
Час минув, загоїв рани...
Вона живе й чекає майбуття
Тепер вона вже вірить у кохання,
Яке залишиться на все її життя.
|
|
Заставили на теорі тексту писати міні-твір з використанням сакральної лексики. Навіть самій дивно, що це написала я-для якої релігія становить лише культурно-історичну цінність...
|
Болить душа і плаче
І гине в пустоті.
Ніхто її не бачить
В рутинній суєті.
На серці тяжкий камінь
Лежить уже здавна
І так він душу давить,
Що сил уже нема.
Душа кричить щосили,
Та хто її почує?
Хто дасть їй білі крила
І легкість подарує?
Камінь зла, байдужості людської
Давить сильно її суть.
Хто ж могутньою рукою
Лихо зможе відвернуть?
Огляніться, люди милі!!!
І послухайте себе!
Може вже останні сили
Серце ваше віддає?
Камінь зла ви підніміть,
Людям посміхніться радо -
І весь смуток відлетить,
Душа розквітне буйним садом!
|
|
Твоя душа мігрувала в інше тіло?
|
Щось трішки про
себе...
Я, Кузьмич
Світлана Володимирівна, народилась 26 лютого 1988 року, в дуже древньому і
величному місті Володимирі-Волинському, що на Волині.
З дитинства була дуже спокійна і тиха
дівчинка. Дуже любила ( і зараз також люблю) співати. Писати почала
зовсім несподівано. Період, напевно, такий настав.
На даний момент
навчаюсь у Волинському національному університеті
ім. Лесі Українки, на математичному факультеті.
Мій девіз в
житті: «Земля кругла і рано чи пізно спрацьовує закон Бумеранга!»
|
|
Цей світ – кіно? Ти режисер?
Квитки пороздавав вже на прем’єру…
|
|
як патока на пальцях і рафінад на денці чашки...
|
|
Головне, щоб нитки шовкові))
|
|
А в коробці вогко, холодно і темно...
|
|
Боляче, коли люди міняються..........
|
|
«Буває, що й вершник без голови
мріє про шапку Мономаха»
В. Чемерис
| сторінка: Байка
| АВТОР ТВОРУ:
Svitlana Lavrenchuk
|
|
ОПУБЛІКУВАВ:
maja
|
Дата: 28.09.2007
|
|
Зміст:
Не мучся, Лукашу. Загублена Доля твоя...
Я думала, що гілкою була...
Це — місяць, мов начищена труба...
Пробачте мені, я біль ваш прийняти не можу...
Розтривожений травнем романтик-бузок!..
Десь тут дорога була...
(уривок)
Розтривожений травнем романтик-бузок!
Будь мужчиною — і подаруй хоч разок
Свою вишиту хрестиком гілку.
Як давно дарували мені просто так,
Без причин — роковин, без врочистих відзнак
Просто квіти, на честь понеділка...
|
|
Слова до нас по-різному приходять, —
По-різному і ми йдемо до них,
То ринуть, як весняне повноводдя,
То закружляють, ніби перший сніг...
|
"ТОП++"
-
до творів:
найбільше оцінок, відвідувань, коментарів;
- до користувачів: кількість
публікацій, рівень "довіри", нагороди...
|
|
