В розділі матеріялів: 1070 1001-1020
Сторінки: « 1 2 ... 49 50 51 52 53 54 »
До бабусі на поріг
Знову з присвятою...Хм...ПРисвячується Кільці в Томаті, Томатному Соку і Кетчупу "Лагідний")
P.S.Mam, djakuju za -tomatnu- pereda4u...
_Присвячено ...
За вертикалі, коли йде дощ)
Ще змалечку я мріяла побувати у космосі, на якійсь
фантастичній планеті.
Одного разу я нарешті наважилась
і написала листа найголовнішому Космонавту. Через кілька тижнів мені прийшла відповідь,
там було написано: «Люба дівчинко, приїжджай до космодрому, полетиш з нами до планети
Вишень — є одне вільне місце».
Я мерщій зібралася, відпросилася у мами, сіла в автобус і поїхала
на космодром. =======>>
На віях святково загусла
Просто стан душі у певний момент часу... Не прошу зрозуміти, лише прочитайте, а асоціації в кожного будуть свої... особисті...
Твоє чорне пальто
розцяцьковане
відбитками
тонких пальців,
що їх колись опускали
в півлітрові дзбанки
прозорого меду
й еротично
по тому
клали до рота,
мізинцем торкаючи
кутні зуби.
Чиєсь біле волосся,
чиясь протеїнова згуба
вчепилась приречено
в комір
твого
унісекс пальто-
банально
промовистий контраст:
"Do you trust me?"-
"I don`t trust..."
Білі ребра
смутних батарей
(з них Ніхто не творив
Єву)
гріють спину,
пожадливо слинячи
іржею,
сублімують сухе
тепло.
А я захлинаюсь
плачем,
стурбована істиною
до глибин зіниць:
я знаю
чому пахне медом
грьобане
твоє пальто.
У мене є
бірюзові
шкарпетки,
зв'язані
з чиєїсь
бірюзової
шерсті.
Мені шкода
того,
колись
бірюзового,-
тепер він
ходить
безколірний
й голий.....................
Зелена трава
фарбується кров'ю:
ти гостриш свій меч
об голівки кульбаб,
мовчки дивлячись в вічі,
питаєшся, хто я.
Ким же можу я бути?-
безсловесний твій раб.
Кров ковтає земля,
наче спрагла до болю,
наче пити їй дощ
сотні літ не давав,
гостриш меч об траву,
здатний стати до бою,
а я поруч стою-
безсловесний твій раб.
Вже плюється земля-
досить випила крові,
вже нагострений меч
проти сонця блищить.
Безсловесний твій раб-
меч навис наді мною-
і від смерті мене
відділяє лиш мить.
Усюди всюдисущі таргани:
принишкли і радіють, що вже жовтень-
скоро опалювальний сезон.
Мерзлякувато й мляво кутаються в павутини.
Мов аристократи,
натягують на вусики срібні пенсне,
дрібними ковточками злизують
вологу з малокаліберних труб,
і гуляють поночі парами
по гладеньких поверхнях
кухонних стінок.
Ти спиш? Ти бачиш про них сни?
Ти мрієш бути з ними?
Вимірювати брунатним тільцем
радіуси шпарин,
спотикаючись об крихти
житнього хліба,
й лаятись по тому тихим комашиним арго?
Мрії збуваються:
Прокидайся, Франце.
Ти уже помер.
Мовчання істерично плаче,
ефектно шморгає у такт,
ти по-англійськи йдеш.
Це, звісно, значить -
в театрі нашім черговий антракт.
Ну що ж, іди - опуститься завіса,
замовкне врешті стомлений суфлер,
не вийде грати роль розніжена актриса,
не вибухне від оплесків партер.
Авжеж, іди. Зусиллям скину маску,
і міміка, колись закована у гіпс,
розмокне, й глиною заплаче,
розчулений до сліз, протагоніст.
"ТОП++ -
до творів:
найбільше оцінок, відвідувань, коментарів;
