Зміст: Не мучся, Лукашу. Загублена Доля твоя... Я думала, що гілкою була... Це — місяць, мов начищена труба... Пробачте мені, я біль ваш прийняти не можу... Розтривожений травнем романтик-бузок!.. Десь тут дорога була...
Молода Україно, село полюби! І поліське моє, і далеке гірське, Степове-вітрове — однаково гірке...
Полюби так, як любиш пахучі хліби. Полюби! Некрасиве, обдерте, несміле в речах. Закріпачені руки, впокірлива лямка... Ти ж сама, Україно, спрадавна — селянка, Ти — з родини в'язальниці і орача. Виручай!
... Неждано спалахне із-під кресал, А як з глибин проступить таїна, Душа уже не буде кам'яна. Хоча нічого мертвого нема, Та навкруги каміння — тьма і тьма...
Публікую прозовий твір Гуркіної Наталії Анатолівни.
Свої твори пані Наталя надіслала близько місяця назад. Я через брак часу так і не створив для неї персональну сторінку на головному сайті. Тож поки публікую кілька її творів, щоб вам було цікаво переглянути її майбітню поетичну сторінку.
До Вашої уваги перший її твір, до речі прозовий, який має назву "Ми-жінки!"
Горик Ніна Петрівна народилася 7 вересня 1957 року в
мальовничому селі Забужжі Любомльського району Волинської
області. Звідси простелилися її стежки у великий світ. Тут
народилась мрія стати вчителькою української мови та літератури
і перші поетичні рядки.
У 2006 році Ніна Горик очолила Волинську облорганізацію
Національної спілки письменників України (ВОО НСПУ).
