В розділі матеріялів: 56 Показано матеріялів: 1-20
Сторінки: 1 2 3 »
Тебе забути? Ні... І втратити, - не можу...
Метеоритами димляться дні.
Все має бути ще. Вітри гудуть тривожні,
І привокзальні мерехтять вогні.
Літа, а не вогні. І що перечекаєш...
Своє життя, барвисте і круте?
У нім, отам, на дні, - палка твоя рука є
Й терпляче серце ніжне золоте
Розлучення Розкішний дощ. Вагався ти... Чи я?.. Піони душу розтрясли рожеву. А ніч уже ставала нічия. Та ще ніяк не вірилось, - невже ми? Дзвінке і срібне, щире, золоте Між нами никло, злякане, вклякало, І не про те було все, не про те... Сплеснула доля білими руками І в небо чорне птахом піднеслась, У дощ линулась туга ледь почата. Тремтіла пізня зіронька мала. В гнізді клечали білі лелечата... 4 червня 2021 © Тамара Ганенко
* * * Не нарікай, як очі втома стулює, Що день малий, а довга ніч гірка. Розкішно-дико відцвітуть петуніі І одгуляє літо по садках, Дощі осінні затяжні унадяться, Осклілий світ благатиме тепла... Вдихай-люби життя цілющі радості, Аж поки мить остання не прийшла. 30 липня 2021 © Тамара Ганенко
Духмяно-паморочний ранок, Буяння сальвіі відчайне. У вишиванці літо гарне, Під ним гарцює коник чалий. У вишиванці літо гарне. Палітра стигла, гуснуть барви. Високе небонько безхмарне, - У щебеті пернатих бардів, Яснять хліби, синіють далі, - Аж серце од напруги терпне... Прощально літо заглядає В соняшникові очі серпня. 21 серпня 2021
Розцвітають вишні і магнолії, Сонце обережно вигляда, Залізничні вдаль несуться колії, І - дзюрчить вода
... Сняться птахам перші гнізда у далекому краю, і пташата жовтороті...
Розридався дощ у жовтень, дощ, золоті стежки полоще
дощ, золоте твоє волосся - ні! - ...
Ти прийдеш, я знаю. Не знесеш, Коли туга хлюпне понад вінця, Коли разом все утратить сенс, Коли нікуди од себе діться.
Протаїлися в кращі дні Неосмислених сподівань... Мені холодно тут одній. Зорепадять німі слова.
Серпень, серпень застукав у серце, Та невже скоро літо мине? Ще мій посох дорожній не стерся...
Ця випадкова стріча кимсь нагадана, Краса твоя чорняво начарована, Чаклунське зілля, до півночі вкрадене, В мальовані сипнула доля брови нам, Мені у погляд - тінь лісів смарагдових, Тобі - річкову синь (довік не вилюбить!) І - строгу мудрість кинула порадою. І - вік чекання. Й - незворотність вирію...
ВОГОНЪ ПРИЗНАННЯ Тремтіли відблиски його в очах Розширених. Тривожно дихало мовчання. Приречено між нас палахкотів Гіркий вогонь мого нежданого признання.
Глибинним рвонулась акордом Нескорена течія - Старанно затаєна й гордо Відчаєна приязнь моя. Не квапся сміятись, одначе До ніг вона не впаде! А серце налякано скаче, як вивірка поміж людей.
То була не любов, хіба щира приязнь,-
У закреслених споминах риюсь.
Ти ступив свій „назад” –
і мав повне право.
Я борсалась в тумані кривавім.
Потім – знищила все.
Попілець здмухнула.
І забула, навіки забула.
А сьогодні чомусь,
Крізь роки й непам”ять,
Ти забрів у мій сон на світанні.
Я проснулась ураз.
Та в душі – світліше..
Може, ти й існував
Лиш для цього вірша...
Ти геть несучасна, князівно Дарино, Крізь душу твою проростає тернина, Невидима людям, нечутна у рості. Її кожен порух у серці, як постріл.
Диптих
Розхлюпана віолончель – Ця ніч, найніжніша з ночей, Ця ніч, з голубим
золоте, Нікому не скаже про те, Що змушені в душах таїть.
В очах понесемо її, Розвиднених, але сумних. ...Ніч віолончеллю
бринить.
***
У світінні асфальтів чужих, Ліхтарів, що байдуже мовчали, Ворожбит мені
наворожив Гору щастя й криницю печалі...
* * З тобою в нас - тільки сьогодні, Хоч наші минулі хвилини Уже
виплітають роки...
Нам солодко скраю безодні, А світ, коли сходиться клином, бува полиново
гірким...
Дитячих
віршиків вам трішки, - писала їх коли синочки мої манюніми були... Наш Котик збирався іти на
гостину,
Наш Котик ретельно вмивавсь біля тину...
Приміряє Леся зранку бабусину вишиванку, із картатої хустини гарна
плахта у дитини, є новенькі черевички ще й віночок
невеличкий. Запишалася Олеся, і намисто аж сміється...