|
|
В розділі матеріялів: 56
Показано матеріялів: 21-40 |
Сторінки: « 1 2 3 » |
Нині річка вся аж біла -
Сто корон вона оділа,
Запишалась, як
цариця,
В щедрім сонечку іскриться.
|
Додам трохи давніх своїх дитячих віршиків, щоб як заглянете, - згадували мене, поки я у відпустці навіть близько до комп“ютера не підходитиму:))
ПІСЛЯ ДОЩУ
Промінням сонячним, як зливою,
усе подвір’я залило...
|
Веселкою невтримно полосну
Іміграційні больові
кордони
(вірш перероблено...)
|
Чи згадаєш мене, Раставице,
Старесенька бабусю в хвилях-зморшках
І
вічно-юна
Струнка русалко з синіми очима?
Та де тобі про всіх гадати,
Кого з долонь вмивала палко,
Стараючись хоч
краплею попасти
У саме серце.
І попадала,
І обертала вербами,
Навік
задивленими в неї.
В моїй душі не відцвіта
Той пагінець вербовий,
Що починав любов до краю
рідного
Від рідного села.
|
***
Жадана госте, не всміхнетесь навіть.
Чому надміру
Ви прекрасні й строгі?..
В моїй чернечій келії убогій
Щоночі сходять очі зеленаві...
Тісні віконця вгору поплелися,
Дубова лава, кухоль на ослоні.
Навіщо з казки вимріяв колись я
Ці виноградні пальчики солоні...
Навіщо вітер грюкає острожно,
І збиті зорі падають в ожини?
Сумну цю казку я змінить не можу...
В ній Ви давно,
давно Чужа Дружина...
|
Казки Честера
1.
Я читаю, поскрипує хата.
Одиноко у нічку зорить.
Дрібен-дощ вимиває затято
Візерунки лісної кори...
|
Як тихо печаль поселяється в серці...
Вітри колошматять
ромашки надій,
Акорд наполоханим
джмеликом б"ється
Об скельця непроханих
холодів.
Несеться табун
жовтим визрілим полем,
і молиться спрагла любові
земля.
Скорботно і моторошно
тополям.
Їм срібло од місяця
скроні встеля.
|
***
Не губися, не...
не вбивай мене...
я тебе знайшла між доріг.
я такий пройшла
непочатий світ
До твого простого "привіт!"
І на твій поріг, наче оберіг.
Цвіт черемховий обірву, -
З краю зачарованого прощань
Я принесла гілку живу.
Ніжний, не мовчи,
щось розпитуй чи
Синім поглядом привічай,
Зачаївши сум у густій брові.
...Відступаю в білу печаль...
I живи, і мрій,
нерозлюбний мій,
Хай цвітуть черемхи нові,
Хай клюють із рук
дні і голуби,
Тільки ти... прошу,
не губись...
|
|
Зустрілися в одному серці дві Любові – Колишня і Нинішня.
- Ти божилося, що мене ніколи не забудеш, - мовила Колишня. - Любиш?
- Люблю, - схлипнуло серце.
- А як же я, - змахнувши довгими віями, підійшла Нинішня. – Кохаєш?
- Кохаю, - аж захлинулось Серце.
Любов Колишня глибоко засиніла очима і ступила з Серця. По її слідах зростали яскраві голубі Незабудки.
Любов Нинішня повногубо всміхнулася, розправила світлі кучерики. А
потім зручно вмостилася, згорнулася калачиком і спокійно заснула.
Серце боялось і стукати, аби її не потурбувати...
|
В лісі
Забралась я в нетрі дуплясті -
Шукала сунички пізні,
Розсипав там сокір сріблястий
Над кимось останню ніжність.
Хвощ брів по стежині старечо,
Тримаючись грунту цупко,
І юно так, недоречно
Цвіла незабудка.
|
МАРІЯ
Цикл.
Моя душа живе тепер в пустелі,
У хижі, випаленій дочорна.
смугасті рядна стертих буднів стелить,
Не в силах слово пісні простогнать.
По головешках, спопелілім вуглі
Ступає у ніколи і ніде...
За нею мовчки, в підвечірку смуглім
Тінь спогаду останнього бреде,
|
Ось тут і я колись написала щось про ставлення до письма
--------------------------------------------------------------
Музі
Заціпеніла музо, в інеї душа.
Як ти - і я,
у платтячку на кризі...
Промерзлий час ніяк не поспіша
Дихнути у лице ласкавим бризом.
Мов хтось урочить: руш цю душу, край!
Вже серце чорним згустком запеклося,
Тільки вуста собі сміються й край
Знайомим про
"булося і жилося"...
Відтань же, музо, прошу,
відійди,
Ніщо не владне,
а без тебе -
гину!
Позви в осінні краплені сади,
Мене без тебе, -
чуєш? -
півлюдини...
|
Солодке моє кохання,
Настояне у роках,
Постукало в серце
зрання,
Горнятко ожини – в руках,
Достиглої в душнім серпні,
Палючої, як вогонь,
І я той дарунок
щедрий
Взяла із його долонь.
І все. Ні доріг, ні стежини.
Облиште, думок рої.
Гарячі до сліз
ожини
І теплі вуста твої.
|
|
Смак щастя калиновий,
гірко-солодкий.
Ягідко моя...
|
|
Мені холодно тут одній...
|
В1нець 1з хмелю Антоній і Клеопатра
були праві;
вони показали
як має бути. Я люблю тебе
або я взагалі
не живу... * Уільям Карлос Уільямс (Переклад з анґлійської - Тамари Ганенко)
|
|
Приголуб мене, коханий, приголуб,
Як твій голос довгожданий мені люб,
Як же наскрізь пропікають ті уста!
І горить навколо осінь золота.
|
|
Це твоя територія впливу,
Я чекаю тебе завжди...
|
Давид - скульптура Мікеланджело, незмінний ідеал чоловічої краси. Забути просить. Поманити кличе...
|
|
Серце скімлить, як прищемлене щеня,
От біда.
Синю браму мені небо відчиня,
Вигляда...
|
|
|
