Серце скімлить, як прищемлене щеня, От біда. Синю браму мені небо відчиня, Вигляда. Йди до мене, вільна бранко із весни, Йди сюди, Поки ще тебе сніги не занесли, Холоди, Поки ти напрочуд тепла і жива, Не журись, Ось до мене, коли треба, раз і два Прихились. Зачерпни блакитi, на тобі іще, Не реви. Неба в душу набери собі ущерть, - І живи!
|