Весь процес – обман,
якщо,
налившись по вінця,
все те однак не вирветься
зі свого ув’язнення –
або знайде глибшу криницю.
Антоній і Клеопатра
були праві;
вони показали
як має бути. Я люблю тебе
або я взагалі
не живу. Період нарцисів
минув. Тепер
літо, літо!
Серце говорить, і воно ще навіть не наповнилось.
Сумнівів
не дозволено!
Хоча вони однак прийдуть
і можуть
завчасно
хлюпнутися через край. Ми – тільки смертні,
але ця смертність
спроможна кинути виклик долі.
Можемо
навіть виграти!
Хоча шанси – мізерні...
Не сподіваємося
на повернення
нарцисів і фіалок,
але ж ми маємо,
одначе, -
троянди! В цьому немає і крихти романтики.
Любов – то жорстокість,
яку вольовими зусиллями
змінюємо до невпізнаності,
аби з нею жити.
Це має свої сезони,-
для і проти,
залежно від того,
що серце намацає в темноті,
аби потім пред’явити в кінці травня.
Сутність шипшини –
рвати тіло,
але так само природньо
я пройшов через неї.
Кажуть,
тримайтеся подалі від колючок.
Ні, неможливо прожити,
їх уникнувши. Діти збирають квіти.
І нехай.
Хоча, тільки-но цвіт одержавши,
вони його більше не потребують
і покидають зім’ятим на узбіччі. В нашому віці уява,
понад жалі і утрати,
підносить до уміння
мати троянди
перш ніж колючки.
Звичайно,
любов жорстока
і самовпевнена
і абсолютно тупа, -
у всякому разі та, осліплена сонцем,
любов юних.
Але ми вже старші,
я – кохаю,
ти – кохана,
ми мусимо,
не має значення як,
тримати нашими уцілілими бажаннями
цей самоцвітний скарб
завжди
при нас. Ми так воліємо
і так є
помимо всіх незгод * Уільям Карлос Уільямс (Переклад з анґлійської - Тамари Ганенко)
| 
та
у Вас 
0