У світінні асфальтів чужих, Ліхтарів, що байдуже мовчали, Ворожбит мені
наворожив Гору щастя й криницю печалі.
Ти веди мене, доле моя, У поля, де і зелено й чисто, Де тополі край
шляху стоять І калина вдягає намисто.
Де правічний, прарідний мій ліс Дочекатись не може з дороги, У хатину,
де аж до землі Прилягли, мов щенята, пороги.
Де зірки опадають в пітьму Урочисто, як свічі вінчальні, Там безмовно з
рук долі прийму Гору щастя й криницю печалі.
|