Розсипані вулиці містом вечірнім,
Неначе пронизані сяйвом вогнів...
Ідуть кудись тіні, дорогам не вірні,
Минаючи леза камінних кутів.

Вже скоро до ранку помре сонне місто,
Застигне в бажанні прокинутись враз.
Світила його посплітались в намиста,
Що зрання розтануть, як прийде їх час.

І тиша залізна огорне ті стіни
Прозорим і чорним нічним полотном...
І знову пустельні та довгі години
Одні володітимуть всім його сном...