ТУГА

На подіумі осені –
Дерев відверті пози.
У стані почуттів –
Значні метаморфози.
І журавлиний реквієм
Над храмом білих стін.
Для чого ти питаєш,
За ким цей дзвонить дзвін?
Чому ти знов гадаєш,
За ким спішать птахи,
Коли їх в дальню подорож
Благословлять дахи.
Хіба не за тобою
Цей журавлиний клин,
Летить в країну спогадів?
Тож, не гадай, за ким.
І не відшукуй правди,
Коли почуєш дзвін…
Радій, що ти не знаєш,
За ким так тужить він.

***

Час ночі вражає...
Пора яскравого місячного сяйва,
Та людей із широко закритими очима.
Десь тільки часом здалека пес вити починає,
І здається, що казковий образ ховається за плечима...


Небо очима зірок споглядає,
І місяць, як кіт бачить все довкола.
Легенький вітер плечі проймає,
Створює образ в душі вийнятковий.

Танцюють русалки у сяйві в долині,
Під спів мелодійний пташок у калині.
Виходить старий водяник позітхати,
І пісню послухать, і думу згадати.

....