- Збулося! Сталось! – гомін золотий Литаврами озвався голосними. І радісно спадали хомути, І випрямлялись зігнуті хребти, І сіялись надії в рідні ниви.
Той серпень був дитям усіх століть! Його вкраїнці ждали, як Месії! А він прийшов неждано, мимохідь, Як спалах, розірвав неволі кліть І душі сподіваннями засіяв.
І вже роки, як молоді бори, Вкраїнське небо підпирають чинно, Колише прапор рідні кольори, Й тисячолітнім Тризубом згори Осяяна державна Україна.
Та кожен рік, як на серпневий лан Йдемо ми на обжинки наших звершень, Пильнуєм, прогортаючи бур’ян: Чи Україні уродив талан, Засіяний у дев’яносто першім?
Чи зріє на державному лану Народних сподівань озиме жито? Але поміж дурману-бур’яну Рости нелегко долі-талану І волю предків мудрістю вершити.
Вкраїно, мати вольна і нова! Дозволь же, з правди знявши шкаралущу, Сказать поводирям гіркі слова: – Не б у л а в а найперш, а – г о л о в а ! І честь, що стидом пропікає душу.
Воюєте, забувши слово „гріх”, За блага, за вкраїнське поле й небо. Будуєте Вкраїну, мов на сміх, Копійчану й занедбану – для всіх, Красиву і багату – лиш для себе.
Слова трибунні – наче пустоцвіт, Від них тепер – ні колоса, ні плоду… То як же вам, достойники еліт, Шевченків не довчивши „Заповіт”, Дивитись в очі рідному народу?!!
Вкраїну не убгати в чемодан. Вона постала з вічності – і вічна! Стоїть супроти фальші та оман Мільйонноликий праведний майдан І Кобзареве слово вулканічне. Це – наше свято, з Божих повелінь – Благословенне й радісно-бентежне. Є Україна – мрія поколінь, Після кривавих і тривких борінь – Держава, самостійна й незалежна!
Будь славен, хто саможертовно ліг У рідну землю і зійшов в безсмерті! І тим хвала, хто й нині переліг Невтомно оре, хто зумів і зміг Не язиком молоти – плуга перти!
Гуртуймося ж в народ, немов у сніп!
Мов колоски, живімо дружно й тісно! Щоб рід і дух вкраїнський не погиб,
Щоб на своїй землі, як вічний хліб, Дзвеніло слово й невмируща пісня!
Червень, 2009р.
|