- Збулося! Сталось! – гомін золотий
Литаврами озвався голосними.
І радісно спадали хомути,
І випрямлялись зігнуті хребти,
І сіялись надії в рідні ниви.
Той серпень був дитям усіх століть!
Його вкраїнці ждали, як Месії!
А він прийшов неждано, мимохідь,
Як спалах, розірвав неволі кліть
І душі сподіваннями засіяв.
І вже роки, як молоді бори,
Вкраїнське небо підпирають чинно,
Колише прапор рідні кольори,
Й тисячолітнім Тризубом згори
Осяяна державна Україна.
Та кожен рік, як на серпневий лан
Йдемо ми на обжинки наших звершень,
Пильнуєм, прогортаючи бур’ян:
Чи Україні уродив талан,
Засіяний у дев’яносто першім?
Чи зріє на державному лану
Народних сподівань озиме жито?
Але поміж дурману-бур’яну
Рости нелегко долі-талану
І волю предків мудрістю вершити.
Вкраїно, мати вольна і нова!
Дозволь же, з правди знявши шкаралущу,
Сказать поводирям гіркі слова:
– Не б у л а в а найперш, а – г о л о в а !
І честь, що стидом пропікає душу.
Воюєте, забувши слово „гріх”,
За блага, за вкраїнське поле й небо.
Будуєте Вкраїну, мов на сміх,
Копійчану й занедбану – для всіх,
Красиву і багату – лиш для себе.
Слова трибунні – наче пустоцвіт,
Від них тепер – ні колоса, ні плоду…
То як же вам, достойники еліт,
Шевченків не довчивши „Заповіт”,
Дивитись в очі рідному народу?!!
Вкраїну не убгати в чемодан.
Вона постала з вічності – і вічна!
Стоїть супроти фальші та оман
Мільйонноликий праведний майдан
І Кобзареве слово вулканічне.
Це – наше свято, з Божих повелінь –
Благословенне й радісно-бентежне.
Є Україна – мрія поколінь,
Після кривавих і тривких борінь –
Держава, самостійна й незалежна!
Будь славен, хто саможертовно ліг
У рідну землю і зійшов в безсмерті!
І тим хвала, хто й нині переліг
Невтомно оре,
хто зумів і зміг
Не язиком молоти – плуга перти!
Гуртуймося ж в народ, немов у сніп!
Мов колоски, живімо дружно й тісно! Щоб рід і дух вкраїнський не погиб,
Щоб на своїй землі, як вічний хліб, Дзвеніло слово й невмируща пісня!
Червень, 2009р.
|
та
у Вас 
0
Підтримую!
