|
|
В розділі матеріялів: 723
Показано матеріялів: 81-100 |
Сторінки: « 1 2 3 4 5 6 7 ... 36 37 » |
.
 |
Хочеш ударити - вдар,
я ухилятись не стану.
Серце, як білий вівтар,
молиться безперестану...
|
|
 |
О, мій Березове, колисочко рідненька
дитинства босоногого мого!
До тебе лину думкою зчастенька
і серед радості й серед тривог...
|
|
Долоні світу - зимні. Урагани
шинкують понад водами життя.
Чекає Небо крихту каяття,
отримує байдужі епіграми...
|
Дощі випивають вечір. Лишається ночі спрага.
Мовчання порожній келих у витомленій руці.
О, як тебе зачекалась! Чекання, як біла брага
тримає зімліле серце у злиплому кулаці...
|
|
 |
Загубилася біла стежечка
межи чорними, межи сивими...
Не довиділа, не достежила
за кошлатими світу гривами...
|
|
Тому дуже втішилася Паранька, коли нарешті настала незалежність. Повторювала і повторювала, що легше буде жити тепер, не треба у колгоспах свого віка губити, не треба боятися, що хтось поночі у шибку затарабанить і голу-босу на мороз витягне...
| сторінка: Проза
| АВТОР ТВОРУ:
Леся Геник
|
|
ОПУБЛІКУВАВ:
LesyaGenyk
|
Дата: 14.10.2016
|
|
А ще згадає деколи Паранька літні ночі – з великими зірницями, молочним шляхом, що тягнеться ген аж за небокрай… і великими окатим страхом, що визирає з кожної тіні. Ба, не було коли задирати голову догори й поночі молодиці. Ходила з чоловіком на колгоспне сінокісне поле сіно красти...
| сторінка: Проза
| АВТОР ТВОРУ:
Леся Геник
|
|
ОПУБЛІКУВАВ:
LesyaGenyk
|
Дата: 11.10.2016
|
|
Та певно ще не прийшов Параньчин час. Ще не відгаздувала свого, раз до східсонця займається новий день, заглядаючи благовісним променем у її оселю і кличучи йти до обходу невеликої, проте, добірної господарки...
| сторінка: Проза
| АВТОР ТВОРУ:
Леся Геник
|
|
ОПУБЛІКУВАВ:
LesyaGenyk
|
Дата: 06.10.2016
|
|
А ще Паранька дуже любить свій садочок. Колись разом з чоловіком висаджували, леліяли. Зо півстоліття минуло з того часу. Проте й зараз мало не щороку тішить садовинка урожаєм щедрим та милує око старенькій. Онде паперівка присіла відпочити край городу, онде мрійлива йонка в небо задивилися, а он золота ренета крислатим віттям півсаду обійняла...
| сторінка: Проза
| АВТОР ТВОРУ:
Леся Геник
|
|
ОПУБЛІКУВАВ:
LesyaGenyk
|
Дата: 04.10.2016
|
|
«А що, без Бога ні до порога» – любить повторювати Паранька. З Богом завжди легше йти. І йти, і стояти, і радіти, і журу темну долати. Бо лише з Його волі квітують поля, тільки Він дає у рамена сили, аби тримати життєві незгоди, а в руки – моці до щоденної роботи...
| сторінка: Проза
| АВТОР ТВОРУ:
Леся Геник
|
|
ОПУБЛІКУВАВ:
LesyaGenyk
|
Дата: 02.10.2016
|
|
Все життя, скільки пам’ятає себе Паранька, її руки весь час у роботі. Перебирають грудочку за грудочкою, розпушують пахучу землю, з любов’ю залишають у ній зеренце, котре восени, дасть Бог, зійде врожаєм...
| сторінка: Проза
| АВТОР ТВОРУ:
Леся Геник
|
|
ОПУБЛІКУВАВ:
LesyaGenyk
|
Дата: 30.09.2016
|
|
 |
Життя прожити – ніби неозоре поле перейти. А як пройдеш і що лишиш по собі, тай чи взагалі щось лишиш, залежатиме тільки від тебе. Та ще й не всім однакове судилося в тій дорозі...
|
| сторінка: Проза
| АВТОР ТВОРУ:
Леся Геник
|
|
ОПУБЛІКУВАВ:
LesyaGenyk
|
Дата: 28.09.2016
|
|
 |
І падають маленькі краплі ночі
в долоньки снів,
стають безмежжям веселкових океанів,
мереживом незведених мостів
між нами...
|
|
Не сквернослов намарне, не потрібно
плювати на святе, на цвіт і світ,
бо жде обов'язково десь отвіт
за все содіяне.
І де ішов нерівно,
прийдеться повертатися назад
в дощі покути, під каменепад...
|
|
 |
Там, де Стир* згинає свого лука,
щоб гостріш ударила стріла,
на зелені неозорі луки
слава маревом святим лягла...
|
|
 |
Шукаємо щирості спрагло,
бува, не в очах, що навпроти,
бува, не в душі тій, що поряд -
в них бачимо знов мілину...
|
|
Мені вітер за тата, вітер...
Мені мряка за маму, мряка...
Не сама я посеред світу,
сиротинонька-неборака...
|
|
 |
Ти схожий на вечір літній,
такий до нестриму вабний
такий небезпечно ніжний,
аж серцю спирає дух...
|
|
 |
Якщо біль у тобі дрімає -
не буди його, не буди,
бо вестимуть жаскі сліди
аж за поле, що вік безкрає
від розпуки та від журби...
|
|
 |
плакала я і дощ
плакав зі мною поряд
плакали вдвох отож
не від біди чи горя...
|
|
"ТОП++"
-
до творів:
найбільше оцінок, відвідувань, коментарів;
- до користувачів: кількість
публікацій, рівень "довіри", нагороди...
|
|
