Чт, 21.11.2024, 22:11
Меню сайту
Категорії каталогу
Проза [1051]
Прозові твори друкуються тільки тут
Відеовірші [134]
Аудіовірші [49]
Українцям [2699]
Вірш-пісня [546]
Вірші про Україну [1482]
Вірші про рідний край [808]
Вірші про мову [270]
Збірки поезії, поеми [112]
Абетка [23]
Акровірш [32]
Байка [108]
Загадки [15]
Верлібр [144]
Елегія [51]
Історичні вірші [290]
Вірш-усмішка [999]
Вірші про сім'ю [402]
Вірші про рідню [152]
Вірші про жінок [663]
Вірші про чоловіків [111]
Вірші про військових, армію [211]
Вірші про Перемогу, війну [415]
Вірші про кохання [3388]
Вірші про друзів [715]
Вірш-казка [132]
Казка (проза) [29]
Проза для та про дітей [19]
Вірші для дітей [334]
Вірші про дитинство [323]
Вірші про навчання [59]
Вірші про професію [83]
Вірші про eмiгрантів [147]
Вірші в перекладі [708]
Вірші про свята [203]
Вірші про спорт [18]
Вірші про природу [1224]
Вірш-тост, вірш-привітання [121]
Для мене поезія - це [191]
Поети [275]
Поетична майстерня [51]
Оповідання, про поетів, творчість [24]
Релігія [316]
Щастя - ... [600]
Жінка - ... [263]
Життя... [4484]
Філософам [1308]
Громадянину [909]
Метафізика [157]
Опитування для Вас:
Скільки Вам років?
Всего ответов: 1573

ШЛЯХ до ТВОРУ:  

         
Вірші/статті категорії та розділи української поезії, українська проза
    Твори за тематикою категорії та розділи української поезії, українська проза Проза
 

Параньчине поле (4)

А ще Паранька дуже любить свій садочок. Колись разом з чоловіком висаджували, леліяли. Зо півстоліття минуло з того часу. Проте й зараз мало не щороку тішить садовинка урожаєм щедрим та милує око старенькій. Онде паперівка присіла відпочити край городу, онде мрійлива йонка в небо задивилися, а он золота ренета крислатим віттям півсаду обійняла. А в крайньому ряду поставали, як статні вуйки, горіхи і гонорово споглядають на своїх посестриць.
«Ой саде, мій садочку» - посміхнеться, бува, Паранька, чи то садочку своєму, чи спогадам.

Скільки ж води утекло і не вернеться вже ніколи. Скільки спогадів зів’яло, а скільки їх ще й досі у серці Параньчиному товчеться. Здається інколи жінці, що й не з нею то все було, а де з ким іншим, ніби в другому житті якомусь, не цьому.
Зі своїм мужем зналася з дитинства, сусідували і, як звикле маються діти, нерідко бавилися разом. Потім шкільна наука закрутила. А відтак Паранька й не зчулася, як виросла з невидного дівчати у красну дівку. Не заздріла перших «не таких» поглядів Йванових, не урозуміла, як поклавши одного дня свою тендітну руку у теплу юнакову долоню, навіки віддала йому своє серце.
Одружувались тихо. Ба й не той час був, аби гучні забави справляти і медовухою обпиватися. А до всього ще й знелюбила свекруха невістку майбутню. Може, не такої собі багла, а, може, гадала, що її Йван вартує цариці якої – того вже не знати. Та ніколи Паранька не забуде своєї слюбної днини, того менту, коли свекруха замість благословення винесла з хати курман, простягнула його молодій і мовила: «На тобі, Паранько, аби с до року завісиласі! А ти, Йванку, - повернулась до сина – аби с до року вженивсі!». Здалось тоді Параньці, що земля перед нею розступилася і щось тяжке і чорне потягнуло у глибоку яму. Ніби світ вигорів на попел і колюча трина почала виїдати очі.
Але мусила й то витримати. Мусила знайти сили у собі, аби втриматись над краєм прірви і не полетіти сторчма униз. Не мала на се права – дорогоцінна ноша гріла під серцем.
Пімше думала собі, може, чорна хустина на її голові завинала у сему чорному зачині. Адже нещодавно поховала матір, а що тата не знала, то втратила найдорожче, і не могла темінь ані з серця відгорнути, ані з голови своєї. А порадити не було кому Параньці тої днини, аби не йшла до слюбу у чорній хустці, бо може чорна рілля застелитися, тай не зазеленіти вже.

Але, слава Богу, рілля все чорно стелиться, та не все чорно родить. Як буде небо дощем напувати, а сонце лагідно теплом застеляти, зеленітиме чорна рілля, буйно зеленітиме.
А Паранька не жаліла ні сили своєї, ні слова лагідного, ні погляду нелукавого. Не перечила свекрусі, ні на що не нарікала, тільки знай, віддавала всю свою душу родині, а руки – роботі. І за домівкою встигала дивитися, і двійко діточок дозирати, і чоловікові догодити.
Проте, багато років мусило збігти, аби признала чоловікова мати у невістці не чужу нелюбу дитину, а свою доньку совісну. Як лежала слаба, не раз-не два зі сльозами на очах просила вибачення у тої, бо що вдієш, деколи чорнота й розум заступить. А ще дав Бог так, що прийшлося доживати віку під Параньчиним крилом. З її руки хліб свій старечий їла, на її руках і вмирати випало.
А Паранька тепер на могилу ходить, не минає свята жодного, аби не відвідати за свою і чоловікову усопшу родину. Поки годна, ходитиме, вплітатиме щиру молитву у просьбу відпущення гріхів прижиттєвих.
І собі прощення вимолюватиме, сама, сливе, завинила не раз.

До Йвана також частенько приходить. Все літо чоловікова могилка буйно півоніями та чорнобривками квітує, а навесні перед Великоднем хрест у різнобарвне пелюстя вінка убирається. Видається Параньці, ніби грає усмішка на Йванових вустах у ті моменти. Ніби всміхається він тоді своїй журливій жоні. А може й справді в такі хвилини веселіє душа Йванова? Бо й чим втішиш душечку ліпше, як не молитвою, як не пам’яттю... Впорядкує Паранька біля могилки, запалить свічку, почне молитися, почне згадувати. Згадувати і плакати, а потім знову плакати і згадувати. Зтужилася за Йваном, ой зтужилася! Але де-де недовго вже їй лишилося орати нивину до веснування, не нині-завтра полине на стрічу з чоловіком своїм у небесному домі. І відкриє Йван перед нею білі осяйні двері, і скаже: «Ходи, люба Паранько, ходи до мня, вже м заждавсі…». І висохнуть назавжди в той мент гіркі жіночі сльози, і вбереться душа у білі крила, аби вже повік літати над хмарами...

(Далі буде...)

Додав: LesyaGenyk (04.10.2016) | Автор: © Леся Геник
 
Розміщено на сторінці: Життя..., Проза, Геник Леся

Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:

Переглянули твір - 2292 чол.
 
  
  у Вас # закладок

Автору за твір:

 



Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 8
avatar
0
1 Asedo1949 • 11:58, 04.10.2016 [Лінк на твір]
Дуже чуттєво...до сліз...Гарно! 55555
avatar
0
4 LesyaGenyk • 09:55, 05.10.2016 [Лінк на твір]
Щиро дякую! shy
avatar
0
2 karas • 19:45, 04.10.2016 [Лінк на твір]
up 55555
avatar
0
5 LesyaGenyk • 09:56, 05.10.2016 [Лінк на твір]
Дякую!
avatar
0
3 nasvictor • 20:17, 04.10.2016 [Лінк на твір]
respect життєво і яскраво написано. добре сприймається. пиши ще!
avatar
0
6 LesyaGenyk • 09:56, 05.10.2016 [Лінк на твір]
Приємно... Дякую, п. Вікторе!)
avatar
0
7 iv-ann • 17:04, 06.10.2016 [Лінк на твір]
Цікавенько up up
avatar
0
8 LesyaGenyk • 14:28, 25.10.2016 [Лінк на твір]
Дякую)


Додати коментар:

Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ComForm">
avatar


ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин

(50 коментарів Ви можете переглянути на сторінці "НАШ ТОП ++")
ruhlyvy: Кожне слово в цьому тексті - гірке, але повністю правдиве!

leskiv: Єдине, що залишилось в українців зараз, це - віра в Господа. Наші "друзі" знову вже вкотре зрадили нас.

leskiv: Оптимістичний, життєстверджуючий вірш. respect



     


Форма входуу
ОНЛАЙН - РОЗМОВНИК    
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ: Facebook,
    Instagram,
    Viber: 0680839579
    E-mail: vagonta@gmail.com


НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА
Copyright MyCorp © 2006 Хостинг від uCoz