***
І падають маленькі краплі ночі
в долоньки снів,
стають безмежжям веселкових океанів,
мереживом незведених мостів
між нами.
Під парасолькою дорогу щойно
хтось перебіг,
пекуча фара витерла сліди, як міти.
Мені привиділось що ти... Та ні.
То - вітер...
А на столі моєму знову безлад:
строчу, строчу
тоненькі шви рядків, закутаних у риму,
про те, чим сню щоночі, і мовчу
нестримно.
Про літо і літа, а ще про тебе,
хоч вір - не вір...
Шалене серце бухає у грудях дужо.
Люблю тя ще... так дивно, до сих пір,
мій друже...
(21.03.16)
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
klavysjka: Болить і болітиме завжди. І дійсність є страшною. І прикро коли чуєш від тих, хто далеко від війни : "НУ ТА ЩО ХОЧЕШ, ТО ВІЙНА"... То про що мова може бути, що наш сусід нас має зрозуміти?
klavysjka: НЕ думаю про від'їзд і жодного дня нікуди не тікала. Я українка. Я боляче та соромно за тих, хто кричить за кордоном, що вони дітей ховали від війни. ПОстає питання - А ТІ, ХТО НЕ ПОКИНУ УКРАЇНУ,
у Вас 
0
