Тілом

Вміло

Кров пливе...

Вікно відкрите, а з дороги

Гості не прошені  влітають

Лиш не з любов’ю і не з Богом.

Влетівши в хату - ображають.

Читаю і чую затихлі слова

Це слова бабусі і рідної мами

Там вишита пісня надія і драма

Яка повертає неначе весна.

В нас свої сльози, свої очі.

В нас серце, яке б’є  охоче

Лиш з зовні щастя не побачить ніхто нині.

Бо ми від півдня до півночі

Далеко десь від правд  пророчих .

Хоч, під своїм вже всі живемо, небом синім.

Задумати над тим що є

Минуле пригадати

Бо доки серце правду п’є

Не засинає святість

Нині Ждиня, мов княгиня.

Всюди рідне слово

Бо  шукаючі   коріння

Прийшли тут з любов’ю.

Ті вчорашні сльози

Це не лиш загроза

Наших   дідусів

Вони все  правдиві

Бо там   справедливість

Поборює  гнів

Стільки церков в нас в Україні

Стільки капличок і хрестів

А наш народ весь час у тіні.... 

прийти і бути на своїм

де рідне пахне потом діда

де птах виспівує свій гімн

не боячись  сусіда

Лихо не спить а всі щасливі

Погасли зірки за межами

Свій хліб росте на своїй ниві

Знов чути рідне слово мами

Малих на банкет не ведуть

Щоб рівня не знизити

Тому про банкет і забудь

Не тобі там вгоститись

Біжи синку в батьків пам’ять.

Там знайдеш історії стрічку.

Попитай тих, яки тямлять

Наше буле, невеличке.

Скажи друже,

Кому служиш?

Скажи, не лякайся.

Батьківщині ?

А якщо ні,

То хоч не втручайся. 

і знов неділя

молитви

почули люди

і  церкви

знов сонце гріє 

Шалені  очі

Шукали ночі

Не знайшли її...

Глянь! Мрії сідають.

Минуле їм грає

І  співає час...

Погасли надії,

Бо той, хто їх сіяв

Відійшов від нас.

Кланяюсь тобі рідна земле

В сонячні дні і коли темно

Також тоді як дощі грають

Кланяюсь тобі і кохаю