Колихаю, колисаю диво-ніченьку,

Буває так, що Небо відволікається від своїх небесних справ і з цікавістю розглядає землю.

- Одягайся тепліше, - наказувала Оленці зранку мама. Сьогодні на вулиці сніг...

Знову листячко спало на землю

Із землі увись кілочки:
В лісі скрізь стоять пеньочки...

Завітала до села
Осінь - господиня

Купальська ніч - чарівна ніч!

- Таню, Таню! – вбігаючи у кімнату горланив Влад.
- І чого ти так репетуєш? – підвівши очі на брата, запитала дівчинка.
- Фунтика батьки вдома залишать...
- Як вдома? – випустила з рук майку Таня. – Та не може бути! Як ми без нього в селі? .. А як він без нас?..
- А так.. – в розпачем потис плечима Влад. – Татко навіть і чути нічого не хоче...

Совість майте!

- Ти чув новину? – присіла за парту біля Владюшковика Танюшковичка.
- Яку? 
- Про конкурс „Найкращий сон року”.

Запалилися у небі зірочки – ліхтарики
Знову пісеньки дзижчать малюки – комарики

- Пір’ям-пір’ям-пір’я-рям..... – наспівувала собі під ніс Танюшковичка. Вона, напевно, вже двадцять п’ятий раз виміряла межі подушки і все ніяк не могла вгамуватися...
- Та що з тобою? – не втримався Владюшковик.
- Та от думаю...
- Про що, якщо не секрет?
- Таня навчання запустила... оцінки погані... обманювати почала...

Коли за віконцем згасне останній ліхтар у наших подушках почнеться своє життя. Чому ти дивуєшся? Хіба я тобі ніколи не розповідала про те що подушки це хатинки для маленьких подушковиків? Це ж вони нам вночі розповідають на вушко казочки. Так, так, так! Саме вони збірка усіх наших снів, наші снознайки.