- Одягайся тепліше, - наказувала Оленці зранку мама. Сьогодні на вулиці сніг. - Сніг?! - засяяло щастям лице дівчинки. - Так, сонечко, сніг. - І ми зможемо зліпити снігову бабу? - Ні, маленька. Це ж перший сніг. Він мокрий і не такий липкий як зазвичай. Дивлячись на розчароване лице донечки, матуся поспішила пояснити, - Це один із перших посланців Зими. Так вона сповіщає про свій прихід, про те що йдуть морози і сніги. Осінь вже позаду, сонечко. - Правда? – засяяли очі у Оленки. - Звісно. Так що якщо ти хочеш побачити перший сніг, то гайда збиратися. - Я зараз, швиденько, - сказала дівчинка і поспішила до себе у кімнату. Гольф, тепла кофтинка, штанці, курточка, м’які черевички, а ще, ще ж рукавички не забути! Коли вийшли з під’їзду - затамували подих. Подвір’я було не впізнати! Вчорашній сірий асфальт сьогодні став сліпучо-білосніжним. А дерева?! Вони були неначе з казки про снігову королеву: білі-білі, і всі у хутряних шатах. - Мамо, мамо, поглянь, - показувала Оленка догори. Туди, де з велетенської небесної подушки, сипалися на землю снігові пір’їни. – Ти лише поглянь, мамо, які вони всі гарні! - От же ж ти, моя снігуронько, - посміхнулася матуся. Як всі діти люблять зиму – подумала. Я теж в дитинстві так чекала її приходу, - пригадала. А Оленка підняла догори руки і заспівала:
Дуй, Мороз, у свій ріжок, Покривай дерева. Падай, падай сніг, сніжок, Ти нам дуже треба..
- Гарна пісня. Ви її у школі вивчили? – запитала у доньки мама. Але Оленка так захопилася, що навіть і не почула запитання. Дівчинка кружляла під снігопадом:
Нехай діти у дворах Граються у сніжки, А малеча у садках - Оленям ліпить ріжки... Дуй, Мороз, у свій ріжок, Покривай дерева, Падай, падай сніг, сніжок, Ти нам дуже треба!
Такі рідні ці слова, такі знайомі, - мама Оленки ніяк не могла пригадати, звідки знає слова цієї пісні. А Оленка продовжувала танцювати разом з пухнастими сніжинками. Повз неї і її маму йшли люди, але кожний, хоча б на мить, та зупинявся. Дорослі і діти підводили погляд до неба. А звідти щедро падав сніг. Перший сніг поки ще старого року...
Дуй, Мороз, у свій ріжок, Покривай дерева. Падай, падай сніг, сніжок, Ти нам дуже треба!
- Добрий ранок, мої красуні, - пролунав поряд голос Івана Семеновича. - Татко, - щасливо обійняла батька Оксана, мама Оленки. - Дідусю! – кинулася обіймати дідуся внучка. - А я здалеку Вас впізнав, - проказав Іван Семенович. – Ти ж така сама дзиґа колись була, - посміхнувся до дочки. - Ти про що зараз, татку? - А ти не пам’ятаєш себе малою? – з подивом поглянув на доньку. Бачачи, як зніяковіла його Оксана, пояснив, – Коли ти була такого віку як Оленка, ми завжди ходили зустрічати перший сніг. А як ти любила ловити в долоні сніжинки!.. Оленка з мамою аж роти пороззявляли від цікавості. От звідки ці слова! - пригадала доросла Оксана. - Дуй, Мороз, у свій ріжок, покривай дерева. Падай, падай сніг, сніжок, ти нам дуже треба... Це ж пісня з мого дитинства! Але, звідки її Оленка знає? - Це я її навчив, - хитро підкрутив свій вус дідусь. А потім взяв своїх дівчат за руки і всі дружно закружляли під снігопадом.
Перехожі радісно посміхалися. Всі вітали один одного з першим снігом.
________________
* анімаційна картинка взята із сайту Ольги Бор.
|