Буває так, що Небо відволікається від своїх небесних справ і з цікавістю розглядає землю.
А там...
... знову ще один лист падає у поштову скриньку. Маленький папірець на якому чорнилами пише „Привіт”.
Дивина та й годі, - думає Небо. – Які чудні ці люди, - лагідно посміхається, дивлячись униз.
Але, одного разу Небо, спостерігаючи за тим як у поштову скриньку падає лист, засумувало. – Що зі мною, - здивувалося Небо? – Чому я більше не радію спостерігаючи за дивацтвами людей?
Так і не знайшовши відповіді, Небо продовжило котити по собі велетенський сонячний шар.
День, другий, третій...
- А чому мені ніхто не пише листи? – на четвертий день запитало у себе Небо. А потім плеснуло промінцем по чолу, - так ось у чому причина зміни у моєму настрої! Я відчуло себе самотнім, про мене ніхто не згадує!..
Хмаринки перестали гратися в хованки і з подивом поглянули на велетенського друга.
А Небо вголос розмірковувало. – Як це так, що ми: Сонечко, Місяць та Зорі не спілкуємося між собою? Ми ніколи не пишемо один одному листів, не вітаємо з святами... А ми ж друзі!
І, помружившись сонячними променями, Небо продовжило міркувати. – Це ж займає всього лише декілька хвилин, але наскільки це важливо, знати що про тебе пам’ятають!
І, взявши до рук сонячний промінчик Небо почало підписувати для друзів листівки. На білих, мереживних хмаринках золотистим сяяли побажання: „Гарного Вам настрою. Приємних хвилин і добрих годин. З любов’ю, Небо”
Ці маленькі листівочки Небо розіслало друзям. І відповіді не забарилися. „Гарного тобі дня, великий, добрий друже”, „Казкових сновидінь тобі, Небокраю”, „Радощів і тепла тобі, Добра Блакить”...
З тих пір небесні мешканці теж пишуть один одному листи. Адже невеличкий конвертики у якому чорнилами написані слова це не просто листівки, це – увага.
А ти написав сьогодні своїм друзям хоча б декілька слів?
| 
у Вас 
0
