Дзюрчать струмки з дахів І вже не чуть птахів. Дощ цілує листя, Краплі лиш тремтять, Журавлі курличуть, В вирій десь летять. На віконці сльози – Дощ лишає їх. Затріщать морози, І всюди буде сніг. Повітря пахне свіжістю трави І всюди, де не глянь, Жовто-багряні кольори. „Бачиш? – Спускається осінь згори”.
Я, Леся Валеріївна Кравчук (Сидоренко), народилася 15.03.1982 р. в місті Яготин Київської області. Нині проживаю в місті Києві, одружена, маю сина 5-ти років. За фахом я вчитель образотворчого мистецтва і художньої культури. У вільний від роботи час малюю, пишу вірші, прозу, створюю цікаві речі для декору, цікавлюсь новими техніками, направленнями, читаю нових українських авторів. Чекатиму на ваш відгук.
Коли мальва воскресне на попіл і прах, і засяють розбиті свічада, я піду по байдужих немитих очах полум"яно спокійного граду. Перехрестя дзвінких нерозумних сторіч надішлють мені перший цілунок, і, оглянувш пильно мою вічну ніч, ти полюбиш її візерунок. І всміхнуся привітно тобі, як сама розцвітеш тут гранітним суцвіттям -- поряд з вічністю ніби різниці й нема -- мені день, чи тобі півстоліття.