Спекотний день, - билинки не схитне,
Палюче сонце царствує над літом,
У хвилі зве розгойдані мене
Безмежне океанське моноліття. Безкрайньо-синє, аж вступити жах,
Яка ж могутня й сильна в нім душа є! Вітрильниками грає у вітрах,
В пісках тільця медузні полишає. Ось хвиля йде у береги, росте,
Із силою вдаряється, маліє,
Розсипавшись на квіття золоте,
На білопіння мирної надії, І пелюстками горнеться до ніг,
Голубить ніжно і цілує тепло.
Та інша хвиля в синьому вогні
Услід летить, -
І береги аж терпнуть... Я запливу в те лоно голубе,
Поніжуся у літеплі сьогодні.
Злились блакиті моря і небес,
З’єдналися стихії благородні. Вітає Атлантичний,
день буя
І сіє сонця промені, як жито.
... В мені ж пульсує річечка моя, –
Полів дозрілих волошкова жилка.
| 
та
у Вас 
0
за "Полів дозрілих волошкова жилка" 
) Океан - гарний, але такий буйний, в морі плавати приємніше. А “волошкова жилка“ - вона завжди пульсує в серці українця, куди б його не закинуло, - такі вже, думаю, чари нашої землі... 
) Всього найкращого! 