Троянда на порозі. Дзвеняча згадка ріже На скиби згусток болю І на уривки день. Твоя хлоп’яча постать в одвічне бездоріжжя Повільно і нестерпно з душі моєї йде.
Примари снів затихли ген у лаштунках ночі. Ввіп’ються, як вампіри, я не втаюсь ніде... Ще прагнуть сонця й цвіту напівзакриті очі. А ти ідеш від мене, печально й тихо йдеш.
Дуже гарно! Одвічне бездоріжжя, в яке йде постать (ніби хлоп"яча постать) із душі..... Дуже гарно, так тонко, так жіночно..... То тільки нам, жінкам, відомо, як у хвилини страшного болю ми здатні дивитись на себе ніби з боку і відпускати тих, кого любимо...... Дякую Вам, Тамаро!
по бездоріжжю нам шлях обирати і шлях правди будувати
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
