Я Кобюк Юлія, народилась та живу в місті Києві, навчаюсь в Харчовому університеті. Зовсім не сподівано відкрила для себе уміння писати вірші. І дуже хочу поділитись з вами.

Поглянь у небо, там зірки
Сьогодні наче вогняні
І світять не стихають
Мов дивляться вони
Що лежимо ми у траві
Ти не гляди на мене так
Бо смуток ти в очах побачиш
А подивись у небо ти
У глибину його краси

А в мене в голові думки
Ось ранок вже, світать почне
А ми ще тут, не в силі, це сприйнять.
О, як прекрасно чути знов
Твій подих стомлений коханням

Десь там за полем, за селом
Гуляє молодь до світанку
Дівки розчесуючи коси
Пісні співають у гайку
І соловейко, теж співає
Мов знає пісню ту!

...

Тихо
лягає сніг.
До ніг,
До серця, і у душу...
У мушлю часу
як молюск
тікає день,
і я молюсь…
стихає пульс.
Лягає сніг,
і все біліє,
все більше білого
навколо - коло,
замкнене із середини.
Гардини нові,
та в вікні все теж :
одні питання,
вічний пошук,
вже повний кошик
але все ж,
от би знаття
де та скарбниця.
Радіє серце тому снігу,
мов стару книгу
знов відкрив.
Давно не було в місті
білих крил.
На стіл накрив,
вечеряю один,
смішне кіно,
і я смішний.
Я вмію гарно розсмішити,
собою тихо біль зашити,
спалити те, що відцвіло.
Було так гарно певно ще за діда,
Біліла ніч…
Річ в тім аби знайти дорогу,
посеред снігу й льоду
до Бога йти...
Ступаючи у терні
і тихо сповідь принести.
І може там
посеред божих зернят,
як білий сніг,
ти полетиш …