Нд, 15.06.2025, 17:23
Меню сайту
Категорії каталогу
Проза [1073]
Прозові твори друкуються тільки тут
Відеовірші [135]
Аудіовірші [49]
Українцям [2704]
Вірш-пісня [549]
Вірші про Україну [1485]
Вірші про рідний край [812]
Вірші про мову [227]
Збірки поезії, поеми [112]
Абетка [23]
Акровірш [32]
Байка [107]
Загадки [16]
Верлібр [144]
Елегія [51]
Історичні вірші [289]
Вірш-усмішка [1008]
Вірші про сім'ю [402]
Вірші про рідню [154]
Вірші про жінок [664]
Вірші про чоловіків [115]
Вірші про військових, армію [219]
Вірші про Перемогу, війну [416]
Вірші про кохання [3431]
Вірші про друзів [714]
Вірш-казка [132]
Казка (проза) [29]
Проза для та про дітей [19]
Вірші для дітей [334]
Вірші про дитинство [323]
Вірші про навчання [60]
Вірші про професію [85]
Вірші про eмiгрантів [146]
Вірші в перекладі [714]
Вірші про свята [203]
Вірші про спорт [18]
Вірші про природу [1223]
Вірш-тост, вірш-привітання [122]
Для мене поезія - це [191]
Поети [275]
Поетична майстерня [51]
Оповідання, про поетів, творчість [25]
Релігія [342]
Щастя - ... [602]
Жінка - ... [265]
Життя... [4530]
Філософам [1314]
Громадянину [922]
Метафізика [159]
Опитування для Вас:
Де Ви працюєте?
Всего ответов: 637

ШЛЯХ до ТВОРУ:  

         
Вірші/статті категорії та розділи української поезії, українська проза
    Твори за тематикою категорії та розділи української поезії, українська проза Збірки поезії, поеми
 

ЛЕГЕНДА ПРО ПЕТРІВ БАТІГ

Колись давно, -
мо" того й не бувало,
а тільки чутка вуха нахиля, -
Давним-давно, ще ледве обростала
Легендами і думами земля,
Стояла хата у села над краєм,
Коли і берегла якесь добро,
То злагоди й тепла п'янкий окраєць -
Там жив собі з дружиною Петро.
Вона була у нього щира й добра,
Хоч і вразлива надто, аж біда:
Не так що скажеш - мов зайде за обрій,
Очима синіми все в душу загляда.
А то все більше лагідна, ласкава,
І пісня їй, і праця до лиця.
Були щасливі. А біда - лукава,
Біда завжди шука слабкі місця.
То тільки казка гладко простеляє,
Життя - воно шляхи тернисті вибирає...

Зустрів Петро у горах молодицю,
Як панське стадо гнав із пасовищ.
Казали потім люди: "Чарівниця".
Та часом - гай - без зілля погориш...
І повелось. Нагальні стали справи
З"являтися у лісі на горі,
А дома йому гіркли хліб і страви,
А дома - все не так, немов на гріх.
Лиш очі їй стемніли, мов ожина,
Що серед стежки терпко маячить,
ні слова не ронила з вуст дружина,
Бо справжнє горе у душі кричить,
Його відчути треба, а не чути,
Коли ж оглух ти, навіть грім -
німий...
Та й що казать? На зраду ще спокути
Не винайдено повної людьми.

А дні зі днями бігли навздогінці.
Петро ж згубився геть у тмих бігах,
жбурляв у душу жмені бруду жінці,
вкінець -
підняв на неї батога!..
Вона, немов підкошена, упала,
та потім, в літнім дзвоні, підвелась,
У поле відступала, відступала
і з неба синьомаревом злилась...
А небо - почорніло, заметалось,
Зі сполохом упало до вікна,
Зайшовся грім, аж світу тісно стало, -
і враз
Петра у землю
увігнав!

*
Скотилась осінь у зимову хугу,
Запнула синю хусточку весна.
В петровій хаті захлинулась туга.
В дворі -
зійшло стеблиння-дивина:
тонке та довге, чорне і безлисте,
Що ні людина гляне, ні бджола,
Махнеш - повітря розітне зі свистом.
Петрів батіг - вмить назва сповила.
Сушились рядна павуків ажурні -
Ніхто стебла більш знати не хотів,
Хіба ще зрідка череди безжурні
Товклись байдуже по його житті.
Вже стало й засихать стебло убоге...
та ось одного ранку голубого,
Що ледь вдягнувся в літні постоли,
на ньому
сині
очі зацвіли.
Оті небесні, рідні ті, єдині,
ті незрадливі, як її душа,
незгасні, бо дружина є дружина, -
Хоч не простить, а в горі не лиша...
*
Час рушить замки й мури непохитні.
Цвіте легенда, пророста в роки,
І, перш ніж крок ступить, легкий і хибний,
Ти подивись на сині пелюстки...


Додав: TamaraHanenko (20.04.2009) | Автор: © Тамара Ганенко
 
Розміщено на сторінці: Вірші про жінок, Збірки поезії, поеми, Вірші про кохання, Вірші про природу, Вірші про сім'ю, Вірші про eмiгрантів, Ганенко Тамара

Поділіться цією публікацією у Фейсбуці:

Переглянули твір - 6728 чол.
 
  
  у Вас # закладок

Автору за твір:

 



Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 5
avatar
1 octava • 00:33, 21.04.2009 [Лінк на твір]
Як слова кладуть на музику, так і Вам вдалося опоетизувати чудову українську легенду. Ранок у літніх постолах, очі що "стемніли, мов ожина", горе, яке треба "відчути, а не чути", - ці образи справді збагачують розповідь. А, читаючи "чутка вуха нахиля", одразу уявила гурток "язикатих Хвесьок", що пліткують коло тину... Ставлю "5" і сподіваюся прочитати й інші легенди "у виконанні Тамари Ганенко".
avatar
2 Did • 09:45, 21.04.2009 [Лінк на твір]
Жива і вірна картина життя за мотивом легенди. Авторка глибоко відчула її, чудово описала. Мовностилістична майстерність приємно вражає. Тут усе повчально для нас усіх. Хай вистачить у нас сил чесно признатися в цьому. Дякую. З нетерпінням чекатиму нових творів.
avatar
3 irma • 17:50, 21.04.2009 [Лінк на твір]
Браво, пані Тамаро! hands Досконале володіння словом! Найвищий бал. Ірина.
avatar
Дякую всім за такі гарні коментарі. Це був мені приємний сюрприз, - я деякий час на сайт не виходила, була в поїздці по чудовій Італії. Цю легенду я колись читала зі сцени, - була в самодіяльності, ми багато гастролювали по Україні. В залі завжди стояла тиша. Я люблю цю легенду (правда, вона - не народна, я придумала її сама... Тобто, можна сказати, легенда - літературна). Хоч завжди трохи сумнівалася щодо несподіваної для самої себе повчальності останніх рядків... (Терпіти не можу повчальності. Життя - складна штука, у 2 виміри - біле й чорне - не вкладається)...
Тамара Ганенко
avatar
0
5 spydut • 17:52, 21.08.2021 [Лінк на твір]
народні звуки від душі лунають


Додати коментар:

Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ComForm">
avatar


ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин

(50 коментарів Ви можете переглянути на сторінці "НАШ ТОП ++")
Maksymovych: Дякую за коментар, дуже приємно що Ви звернули увагу до мого твору. Як автор я залишаю простір для читача — щоб кожен міг знайти у вірші щось своє. 

"А риба сама скинула кості"

Ludmilka: Щиро вдячна за тонке розуміння написаного мною!!!

Nemo: Дякующиро, Василю, пишу, як відчуваю... і всім навколо бажаю Щастя...

virchi:
Мова вірша піднесена, що підкреслює значущість втраченого. Але за високим стилем читається жива людська драма - про довіру, яку не виправдали, про дар


     


Форма входуу
ОНЛАЙН - РОЗМОВНИК    
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ: Facebook,
    Instagram,
    Viber: 0680839579
    E-mail: vagonta@gmail.com


НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА
Copyright MyCorp © 2006 Хостинг від uCoz