Крупним планом рука. Наближається поволі до вуст і різко від них же
віддаляється, потягнувши за собою тонку смужку зажованої до
безколірності (з-не-забарвленості) гумки. Дурна дитяча звичка. Банальна
передбачуваність мультяшного акту всмоктування...)))
Мене звати Лавренчук Олександр Володимирович. В віршах - Ніхто. На сайті - Nemo. Народився 30.09.1980 року у місті Луцьку (столиця Волинської області). Все життя жив, живу і, сподіваюся, житиму - у Луцьку. Вдень - адвокат, а у ночі - Ніхто.
Ранковий іній,мов
ранкові полюції-
на межі непристойності
і природних потреб
схолонути - земля,
укрита солоними кристалами
од одвічного
навколоосевого гарцювання,
як маленький хлопчик,
затиснувши між ніг
коня удаваного/
стебло зрубане соняшника/,
як сізіфовий камінь
надприродно-сферичної
форми (сказати б,геоїд-
ної-всі ми однієї
раси), по похилій
смузі загуслого
молока, досягнувши мети
перестиглого персика,
знову котиться в зиму.
