Пливе Без вітрил Мов живе Небосхил Гудуть вітри осінні І пташка Руда І мурашка Мала Граються в вечірнім промінні. Полумяно Горить Багряно Блакить Місяць сходить з зорею Згасає Вже піч Покриває Все ніч Від краси завмираю душею.
Дякую, за коментарі нарешті бачу розуміння, а то я вже і зовсім був духом занепав-вірш Смуток написаний подібним стилем, але там тематика не всім до душі...
Вир людей і світів Незбагнений до нині. Ще ніхто не зумів Розібратись в людині. Часто йдемо туди, Де дороги немає. Від своєї біди Хто як може втікає. Там, де сили нема, Часто воля рятує, Бо людина сама Власну долю карбує. Лабіринти світів Нам збагнути не вдасться, Як ніхто не зумів Доторкнутись до щастя...
Дякую вам Пилипе і Наталіє, радий що цей вірш припав вам до серця, обовязково постараюсь колись ще щось схоже написати
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi:Ви знову торкнулися теми, яка є однією з найскладніших у людських стосунках - любові без взаємності, але без гіркоти, а з глибокою повагою до почуття як такого.
virchi:Ви підняли тему, яка є однією з найгостріших у нашому суспільстві - бідність людей похилого віку. Ваша поезія б'є точно в ціль, викликаючи глибоке співчуття та обуренн
у Вас 
0
