В розділі матеріялів: 94 Показано матеріялів: 41-60
Сторінки: « 1 2 3 4 5 »
Життям рушить пульсація сердець,
Скеровують емоції й кохання,
З небес пильнує Зоряний Отець…
Що здійснює підвладних сподівання.
Виходжу на арену знов і знов…
Щоб вдовольнити натовпу жагу,
В пісок свою й чужу зливаю кров,
Шинкую плоті на м’ясне рагу.
(оксюморон для Талі)
Дорогою-доріг, я вознесусь униз.
Пекельний янгол, люципер із Раю.
Гріхів цноту́, мов одиночок зграю,
У Волі клітку відішлю поблиз.
Німотний крик живезного мерця
Набатом тиші опромінив ніч.
Гаданий сполох ублажив серця,
У далечінь втікаючи навстріч.
Стікає небо в брудні калюжі,
Намокли клена рамена дужі
Попід горою.
З осінніх хмар зима морозне диво,
Сипнула перламутрами сніжку.
Покрила чуб солом’яний стіжку,
Що вже давно весіннє бачить сниво.
Стожильний подорожній вовк, пітьми властивець,
Ковилу топче ніжний шовк між чорнобривець.
У човнику по бурунцях імли,
Під клена жовтолистовим вітрилом,
Оббризканий жаринами золи,
Приплинув Жовтень до садочка схилом.
В останніх зойках стомленого дня
Жасмин пролив божественні повіви.
Їм солов’ї складають псалмоспіви.
Розчулилася росами стерня.
Кує зозуля сутінком зігріта:
- Вам скільки літа?
Ніч така ніжна, мов чорне руно цуценяти.
М’яко сріблиться незайманою чистотою.
Зоряне черево їй приладновує мати,
Щоб досхочу напоїти дитину імлою.
У падолистовій імлі
Вальсує плавно позолота.
Лягають на чоло болота
Берізки човники малі.
Одиноко по Всесвіту білому.
Самотів між зірок чорнорясником.
У серденьку давно помертвілому,
Безнадія льодилася власником.
Балерина Осінь
Пуанти жовті в світлі ліхтарів,
Вогниста пачка нібито жарина -
Під музику нетоплених вітрів,
Танцює соло Осінь балерина.
Кобзар жовтень
На краєчку осіннього гаю
Зашарілася маком зоря.
Жовтень притугом вогкого плаю,
У свитині бреде кобзаря.
На флейті
вітру грає ніжний бриз
Мотиви
тихоплинного прибою,
Що узбережжя з
вічною жагою,
Усотує теплом
піщаних риз.
Мерехтить лілейним
глянцем
Степ у крижанім
полоні,
Засоромився рум’янцем
Пруг у нічки на
поклоні.
Зими, що ледь ступила на поріг, Хлюпоче у ріці стареньке фото. Брудного листя проржавіле злото, Дрижить в окладі вимоклих доріг. Розгледівши між хмар найперший сніг, Стара рілля умліла чорнорото.
Породжена: мандрівників бажанням Знайти крутий Усесвіту кінець, Мисливцями за вічним покаянням, Дороги в’ється серед трав рубець.
У трепетнім танку степної рані, Сховавши ноги босі у ковил, Стою я на обвітренім кургані, Під завмирання зоряних кадил.
На дибі Часу - розіпнуть діла. На ешафот Віків - введуть поступки. Злі інквізитори гріхів розпалять купки, Тавро ганьби прогріють до біла.