Негадане кохання
Одиноко по Всесвіту білому.
Самотів між зірок чорнорясником.
У серденьку давно помертвілому,
Безнадія льодилася власником.
Не шукаючи долю негадану,
Животів лиш хмільною оманою.
Не бриніли молитви між ладану…
Доки очі не стрілись з коханою.
Її погляд – глибінь океанова
Та, що манить бажання перлинами.
Завитків філігранність каштанова,
Терпко губить мій розум полинами.
Глянець шкіри – лілейність березова,
Що палає амурною лавою.
І усмішка невиспіло-фрезова
Підсолоджена чорною кавою.
А по тілу - сузір’ями родимки
До Блаженства ведуть галактики…
Скрипотять в мою душу сходинки,
Роздираючи серце в клаптики.
Додав: mikolachat (26.11.2014)
| Автор: © Олег Корнієнко
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 1
Порядок виводу коментарів:
За замовчуванням
Спочатку новi
Спочатку старі
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
Nemo : дякую, з кожним роком розумієш, що життя продовжується попри все і можеш чогось не встигнути...
virchi : Гарно написано! У кожному рядку — любов, вдячність і повага до найріднішої людини. 💙💛
Nemo : дякую, насправді - так...
leskiv : Чудовий вірш, пронизаний любов"ю до матері.
НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА