Лежу. На грудях в мене кішка.

Мурчить і вусами лоскоче.

Я для тварини на кшталт ліжка.

Вона до того ж спати хоче.

Минають дні, минають ночі…

Й чомусь складаються в роки.

Я пригадав твій сміх дівочий

І дотик теплої руки.

Я тебе цілував біля вишні,

У вишневому, звісно, саду.

І думки я пригадую грішні,

Що ніяк у слова не складу.

Жовте листя від вітру ніяк не втече,

Врозсип-врозтіч від нього шугає.

Гілка клену торкнула мене за плече:

"Бачиш – осінь", – мені натякає.