Ні ,це не вірш, душа моя у римах,

Чомусь знов плаче, тисне і болить,

Думки застряли, душаться в тріщинах,

Чекаю сонця ,щоб знов їх оживить.

Горить кругом -прокляття і тривоги,

Ласкавих слів без сонця не пізнать.

А де ж воно? Чи може жде підмоги,

Щоб хмари темні вітром розігнать.

О, вітре буйний, вітре України,

Дмухни сильніш на погань із москви

Змети з землі , щоб ми були єдині,

Своє любили і в майбутнє йшли!

Хай заростуть дороги бур`янами,

Якими сунуть в край наш москалі,

Ні ,не були ніколи ми братами,

А свідками-мільйонами хрести!  

Якби зібрати всі слова на світі,

І кинути в бездонну глибину,

Не доторкнешся дна, щоби закрити

Ту біль безмежну, вічну темноту.