Похила Верба
Верба дорогу Господу встелялa,
За тиждень так нестримно заридала,
Бо чула, як вели на хрест розп`яття.
Кричали в слід нескінчені прокляття.
Вона ж була від всіх цих дій далеко,
Новину цю приніс й сказав лелека.
Минув лиш тиждень ,як ішли стрічати,
Юрба така, що всіх й не зрахувати,
Летіло віття, в зЕлені дорога,
Неслось -“Осанна” до самого Бога,
Він на ослі сидів, вітав покірно,
Хоч знав судьбу свою , Отцю був вірний.
І в темряві, знaйшов він мить прозору,
Коли моливсь, піднявши руки вгору ,
Просив Отця полегшити ту чашу,
Хоч знав, що йшов очистить душу нашу.
Своєю кров`ю, змити гріх із тіла,
Щоб знов у небі вічністю зоріла.
Не оминуло, вмер задля людини,
На хрест пішов, терпів тяжкі години,
Свої прокляли, інші в серце взяли,
Йому вклонились і в сяйві засіяли,
Верба відчула Боже Воскресіння
В земнім поклоні до Його терпіння.
Дозволила гілки свої ламати,
Встелять дорогу, щоб Христа вітати,
Бо тайну знала всі прийдешні віки,
Христос Воскресне, й буде жить вовіки
І свято це ми з радістю чекаймо
Він буде з нами, честь Йому віддаймо !
| 
та
у Вас 
0
