ПРОЩАЙ

Якби зібрати всі слова на світі,

І кинути в бездонну глибину,

Не доторкнешся дна, щоби закрити

Ту біль безмежну, вічну темноту.

Тебе нема, немов завіса впала,

Ти зник за обрій ,в кращії світи,

Зів`яли квіти , мов зима настала,

І холодно і тужно на душі.

Лиш в спогадах минулого зорієш,

І добрі очі сяють із небес,

У промені ти посмішкою грієш,

Лобов свою росою рознесеш.

І де б вона не впала, засріблиться,

І скропить похололий стан душі,

Ти з нами був і в спогадах імлиться

Твоя рука , що поле спориші.