ПУСТОТА

Не може бути менше ніж ніщо,

Тут навіть дихати немає змоги,

Скрізь пустота, життя вже відбуло,

Вниз головою і нема підмоги!

То що посію, як нема зерна?

Ось так й ношу в дірках пусту торбину,

Як не посію ,не зберу добра,

Лиш сум на плечах гне мене вдолину.

Питання є, та що ж я відповім?

Життя було, цвіло і був посів,

Вітри років взалися все це змити.

Та щастя в тім, що спогади мої,

Я бережу у серці мов перлину,

Мене не стане, та не зникнуть дні,

Які лишу ,з любов*ю, для родини.