зневажений життям

я хочу встати

Христос Воскрес  !

це щастя всього світу

й для тих

хто не покланявся Йому  .

Поїхав вперше на братську могилу свого діда Дуба Юхима в село Германівка (стара назва Красное 2), на Київщині. Він загинув в 2-й Світовій. Загинув недалеко від дому. Побачив напис прізвища на граніті, перехопило подих, промайнули спогади батька і тітки як і де дід загинув. Він писав листи, а знаходився поруч. Коли німці зруйнували весь Шевченків хутір в Дарниці, дід перед наступом переплив Дніпро, швидкоруч викопав землянку для дружини і чотирьох дітей і повернувся в окоп. Отак! Ні хто не знав де він похований, просто прийшла похоронка "Пропав безвіти". Дійшли чутки, що його пронизала кулеметна черга і він помер на шляху до госпіталю. Та хто знає як там було. Тільки недавно його могилу знайшов по архівах ще один онук, відомий журналіст Сашко Кавуненко, витративши на це більше 30-ти років. От так дивно. Про рідного діда я й написав цей вірш.

десь за порогом

вічність ще жива

як досягти  -

 рук не вистарчає

болить моє серце

бо любові мало ,

й ту хотіли стерти

дуже вже старались .

геній - все може ... і йому все дозволено .

Поза . Проза . Доповнення .

Важко жити , коли навколо всі щось підвищують , а люди , старші і молодші мовчать . Замість того щоб шукати виходу для народу , кожен шукає вихід для себе , для своєї родини , але нічого доброго в цьому нема . Важко жити - у молодих нема ніякої перспективи , для старших немає роботи , для старих важко оглядатися назад . Чому ми не зберемося щоб згуртуватися для добрих справ ... Ось що мене весь час хвилює .