Анна Димна. Поезія - як наркотик

Одна з найвідоміших польських акторок приїздила до Львова у рамках Днів Кракова з виставою “Не втрачай надії” – інтерпретацією віршів польського поета ХVІ ст. Яна Кохановського в супроводі колективу музики Ренесансу “Камерата Краковія”.

– Два роки тому я заснувала в Кракові салон поезії. Бо ситуація, яка існує довкола поетичного мистецтва в Польщі та й у всьому світі, жахлива. Поезія все рідше зустрічається в нашому щоденному житті, на телебаченні. Всі перестали цим займатися, бо вона погано продається.

Я вирішила боротись із цим твердженням. До того ж, у Кракові зібралися найкращі польські поети: Віслава Шимборська, Адам Заґаєвський, Чеслав Мілош, багато інших. Я знаю їх усіх, і ми добрі друзі. Часто читала їхні вірші на презентаціях книг, і на ці презентації завжди збиралися величезні натовпи людей. Тоді я подумала, а чому б не організувати щотижневі зустрічі. Відтоді організовую такі читання. Завжди у неділю о 10.45.

Мій чоловік – директор театру ім. Юліуша Словацького, де є чудовий зал на сто осіб. Я попросила його надати нам цей зал безкоштовно та переконала знайомих акторів читати улюблені вірші. Уже відбулося дев’яносто сім таких читань. У вересні наступного року відбудеться сотий салон. Вхід – вільний, людей частують кавою та тістечками, а найвідоміші польські актори читають за сотню, тобто практично задурно.

Таких салонів у Польщі я заснувала вже п’ять: у Ґданську, Ченстохові, Тарнові, Вроцлаві та Познані. І раптом з’ясувалося, що поезія надзвичайно потрібна людям. Як кисень. Потрібніша, ніж гроші. Я їздила читати поезію Яна Твардовського – одного з найстарших і найвідоміших польських поетів – до Нью-Йорка. І там теж збиралися величезні натовпи людей.

Поезія – це як наркотик. Особливо в тій дійсності, яка нас оточує. Адже люди мають дедалі менше впевненості у собі, дедалі більше страху. Їх оточує безробіття, відсутність грошей, ритм життя пришвидшується, і не залишається часу на спілкування. А поезія дає людині відчуття порятунку від самотності. Адже проблеми людства залишилися тими самими з часів Кохановського. У краківському салоні ми читаємо найкращу світову поезію. Українську класику теж читали, наприклад, Шевченка та Франка. А наступного року я б хотіла запросити когось із сучасних українських поетів почитати свої вірші та їх переклади.