Стрімка
ріка в шалений спокій плеса Несе
холодні спогади снігів... На
вісь хитку історії колеса Витки
століть намотують тугі. Таки
усе повторюється, справді. Та
ще не всі пророчення збулись! Нову
шукать онук захоче правду, Яка
була вже знайдена колись. Усе
життя – один суцільний спомин! Себе
згадаю: може, я – не я?.. Шумить
вода, не відаючи втоми, Щоб
повернутись на круги своя.
Куди іде самотній подорожній? Так часто пекло схоже нам на рай, Не раз в засліпленні зриваємось в безодню, Коли в душі зневіри понад край. Віщує крук загибель, ти не чуєш? Студений вітер пристрасть роз'ятрив, У темних водах світло не ночує, У серці втікача – лише надрив. Залишиш дім, куди ж тоді подашся? В чужих краях – лиш озеро оман, Так часто ми у пошуках за щастям В дорозі заподіюємо ран Не лиш собі, а й ближнім, які поряд. Чи ж варто у безодню так спішить? Тече вода через роки і гори, В ріці Життя тамуєм ненасить За волею, якою вічно марим, І за вогнем, що серце обпіка. Ніщо в житті нам не мине безкарно – Ні зле, ні добре, правда є така.... Шумить ріка, гудуть надривно дзвони, Й закохані у весну солов'ї Знов пристрастю відгукуються в лоні Душі, в якій одвічно йдуть бої...
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
Життя рухається циклічно.Цікаві роздуми,пане Олеже,філософські. 
