|
Кохання – це божественне в людині,
Окрилює, п’янить чи й бадьорить.
Хоча насправді щастя в ньому мало
А з ним і заздрість, як Змія шипить…
Невже воно так народилося даремно
Нікому нині непотрібне в цім житті…
Якесь химерне, недолуге, надто чемне
З ним надто тепло але й боляче мені…
Прийшло неждано і непрохано-підступно
Едилію розбило в склеєній душі.
Разючим болем знову пронизало серце
Едемом - Раєм промайнуло в самоті…
Шалене, відчайдушне, безтурботне
Кохання знову марно зародилося в мені
Опустошило розум,
всі думки й надії
Дрімаючи, десь
там, у глибині
Адаму й Єві навіть не дароване, напевно,
Моє кохання від спокус підступної Змії
МИ почуттями поєдналися даремно
Та це тепер, хоч з болем, визнаєм.
А просто-напросто «хворіючи» живем.
Бог дарував – Його була це Воля
Оберігати мою душу крадькома
Лелію мрії знову й знову ревно…
Епітети і рими я відшукую сама
Моїм коханням я завжди хворію чемно!...
| 
у Вас 
0
