«Ті, кому ми не потрібні, щоночі без стуку в наші сни ....»
Знаєш ... а я ж любила ... Так, я тобі про це не говорила ... може просто сама собі не зізнавалася в цьому, адже я забула як це, а ти змусив мене згадати про це, а може я просто боялася ... боялася, адже любов приносить біль .. ... Такими словами не кидаються ... да, ну це всього лише слова. Набагато важливіше не порожні слова, а вчинки і те, що у нас всередині, те, що змушує серце битися частіше і прискорює пульс. Всього не виразити словами .. вони-порожні ... Багато чого хочеться сказати. Ще більше залишити недомовленим. Те, що можна тільки відчути, те, що не передасть словами кращий письменник. Відчути, як дотик губ, як торкання шовковистою шкіри, почуття, пронизує душу і залишає глибокий слід солодких спогадів, передчуття прекрасних відчуттів і тривожного биття серця. Наче вихор образів, в який занурюєшся повільно, бажаючи зберегти кожну секунду, продовжити її у вічність, не чекати кінця стихії почуттів. Зберегти, як золото, як найцінніший подарунок, зберігати в пам'яті вічність, яка береже тебе. І ніколи не зрадити святе для двох в їх маленькому маленькому світі забуття і відради. Не розумію я тебе. Хочу зрозуміти, намагаюся, але ... не виходить! Здається, що своїм повіденіем намагаєшся довести мені - і собі в першу чергу! - Що байдужий до мене. Але я ж знаю, я відчуваю, що це не так. Зовсім не так! Так, усе змінилося. Тепер ми інші, подорослішали і трохи втомлені від повсякденності. Але чомусь мені здається, що наші відчуття і бажання залишилися колишніми. Ми намагаємося здаватися байдужими, зарозумілими і цілком задоволеними собою і своїм життям. Однак крізь наші неоднозначні слова виривається зовсім інший зміст. Ми нічого не говоримо прямо, ми боїмося відповісти самі собі на головне питання - ким ти є для мене? Але ж колись доведеться відповісти хоча б самому собі. Так, здається, що це нелегко, але поки ми думаємо сказати чи ні, час іде. Все міняється. Життя не стоїть на місці. І коли ми нарешті наважимося зізнатися собі в цьому, - може бути занадто пізно ... Сподіваюся, ти не порахуєш ці мої думки способом якось вплинути на тебе, змусити відверто розповісти про свої думках, почуттях, бажаннях .. Ні, у кожного свій шлях, свій вибір. Я зі свого боку можу сказати, що я намагалася бути з тобою відвертою. Але твоє мовчання вбиває. Як часто ми не помічаємо те, що навколо. Як часто віримо в те, у що хочемо вірити. І не віримо в те, що нам долею дано, не тому, що це неможливо, а просто тому, що це нас влаштовує. Так жити набагато зручніше. Легше, спокійніше. Можна не думати ....
просто життя складалося так...вот і виливалося все на папері
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
та
у Вас 
0
