Жити по - іншому

Наталка фарбувала ворота в блакитний колір. Коли закінчила, відійшла в сторону і подумала: Гарні ворота, ось ще квіточки домалюю - буде ідеально. Головне, щоб сусіди не осудили. Я ж завжди стараюся, щоб коло двору було охайно: квіти цвітуть, доріжка підметена, трава висапана.

  А от сусідка Людмила два роки не фарбувала свої ворота, бо їй завжди ніколи. Говорить, що часу не вистачає, або грошей на фарбу немає. Та вона ,чомусь, ніколи не переймається про те, що скажуть сусіди, або прохожі. Говорить так: Це не головне в житті. Основне, щоб я була в гармонії сама з собою, а ворота зачекають. А квіти… Може на них буде час, але не зараз.

 А й справді, Людмилі не було коли займатися квітами, городом, бо на даний час, отримує другу вищу освіту, виховує сина, займається спортом, працює. Та може і правду фарбовані ворота – це не саме головне в житті?- – Сама себе запитала Наталія. Я чомусь боюся, що мене осудять люди, скажуть, що не гарна господиня. Тридцять п’ять років, а боюся слів людей. Все, досить, - сказала в голос  Наталія, – завтра піду до перукарні і пофарбую  своє волосся. Завжди хотіла яскравий колір волосся мати. І будь, що буде. А сусіди? –знову запитала сама в себе ,в голос, жіночка, – тепер буду жити по – іншому, може теж піду навчатися до інституту, як моя сусідка. Знання нікому не заважають жити, а от довгі язики сусідів…

Липень 2013р.(Життєві замальовки)