Ти скрізь, о, Матінко Природа! В зелених барвах, білім сні, У яснім сонці, в непогоді, У літі, осені, весні, В зимі, у вічності величній, В писклявій сірості мишей, В їдкій пилюці, цвіті вишні, В крикливій дикості гусей, В бездонних зоряних глибинах, У перепрілому листку, В натруджених пташиних крилах, У семицвітному містку, У всьому ти!...
Дякую, пані Наталю. Так, природа - це Бог, а Бог - повсюди. І коли ми його впускаємо в душу... Одним словом, не можна любити Бога, не люблячи його світ. З повагою М.Н.
Могла б причепитися до Вас із своїм розумінням: не Природа у всій цій красі, а вся ця барвистість, про яку Ви пишете, - у Природі. Але ж у цьому процесі, насправді, одне витікає з іншого. Чудовий вірш!
Згоден, все витікає одне з одного, навіть душа кожного з нас твориться з природи, довколишніх людей, самого життя, котре, у свою чергу, також витікає з нас, з того, яким ми його творимо. Але це так, з власних поглядів на довколишнє і не зовсім по темі вірша. Дякую за коментар.
Як на мене, то тут гарно спрацьовує народна приказка - "Без Бога - ні до порога", бо первинний - Бог, а природа і ми - Його велике творіння, і всієї барвистості, чи то пак природи, може не стати в одну мить... Гарний вірш, викликає на філософські роздуми, а займенник Ти - я б написала з великої букви.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
1
